Выбрать главу

Андрій Содомора

Від упорядника

Антологія «Відлуння золотого віку» присвячена латинській поезії доби пізньої античності. Український читач цієї поезії майже не знає. Її іґнорують університетські курси: студенти-філологи читають лише прозаїка Апулея і, можливо, історіографа Светонія, а філософи і богослови — Авґустина, Боеція та інших ранніх Отців церкви, яких, зрештою, віднесуть радше до середньовіччя, аніж до античності. Не надто тішили цю поезію своєю увагою й перекладачі. Мабуть, перший, хто почав освоювати її українською мовою, був Микола Зеров, який ще у 1930-х pp. переклав деякі найяскравіші твори епохи: безіменні «Нічне свято Венери», «Народження троянд» і «Пісню веслярів», Клавдіанового «Веронського діда», окремі речі з Рутілія Намаціана і Авсонія, дещо з «малих поетів» (Сульпіцій Луперк, Пентадій)[3]. Після Зерова перекладачі до поезії цього періоду зверталися рідко. Лише Ю. Кузьма 1979 р. опублікувала переклад II еклоги Немесіана[4], а В. Маслюк переклав дещо з Авсонія і Намаціана для своєї хрестоматії римської поезії[5], де вмістив також більшість згаданих перекладів М. Зерова і Ю. Кузьми. У тій же хрестоматії побачив світ український переклад М. Борецького частини «Дистихів Катона» і байок Авіана (дві з них публікувалися й раніше[6]). Звичайно, не можна не згадати і попередні переклади А. Содомори: «Розрада від Філософії» Боеція (2002) з її численними поетичними пасажами і недавній повний переклад «Дистихів Катона» (2009).

Варто зазначити, що таке незнання цієї літератури і така до неї неувага — явище новіших часів (і не тільки в Україні). У середні віки чимало з перекладених тут творів були незмінним шкільним читанням — поряд з класиками «золотого віку», — і часто саме завдяки цьому вони дійшли до наших днів. Кожна епоха по-новому звертала увагу на тих чи інших авторів, і деякі з них у різний час були у великій пошані, зокрема, і в Україні. Промовистим свідченням широкої популярності цієї поезії є один з будинків поч. XVII ст. на львівській ринковій площі, на фасаді якого читаємо в ориґіналі три сентенції з анонімного пізньолатинського циклу «Вислови семи мудреців» (колись його приписували Авсонієві)[7]. А в зібранні праць Г. Сковороди не випадково натрапляємо на його робочу виписку з настанов німецького ритора А. Бухнера (1591—1661 pp.), де той рекомендує читати і наслідувати Клавдіана як «поета з особливо ясним і приємним стилем»[8]. Звичайно, це не єдині свідчення присутності пізньоримської поезії у нашій культурі.

Мабуть, сьогодні, коли вже заповнено найбільші прогалини в освоєнні римської літератури українською мовою (маємо і Верґілія, і Горація, і Овідія, і Лукреція, і повний корпус елегіків, й низку інших класичних авторів)[9], настав час для того, щоб уважніше придивитися і до її продовження у добу пізнього Риму.

* * *

Тривалі культурні явища ми звикли оцінювати термінами зародження — становлення — розквіт — занепад. І природно, що у кожному явищі насамперед цікавимось тим, що вважаємо його розквітом і «класикою». Саме класичних авторів найперше і найбільше читаємо, їх же найбільше перекладаємо і досліджуємо. Завдяки класикам попередники теж не обділені увагою: завжди цікаво простежити ґенезу явища, зрозуміти, що підготувало ґрунт для його розквіту. Попередники були першими — і вже цього досить, щоб ми ставились до них з увагою і повагою — навіть тоді, коли виразно бачимо їх слабкі сторони.

У тих, кого історія ставить після, доля переважно сумніша. Вони не цікаві нам у зв'язку з класиками — бо не спричинялися до їх появи. Вони завжди перебувають у тіні класиків, бо, навіть якщо творили достойні речі, то все одно були другими, вторинними, похідними. Підсвідомо ми вже заздалегідь сприймаємо їх як епігонів[10].

Саме поезії «епохи після» і присвячено нашу антологію.

Чи виправдана упереджена неувага до цілих століть розвитку римської поезії? Чи серед відверто неориґінальних текстів не «проочуємо» справжніх шедеврів світової літератури? І чи не забуваємо, називаючи цю епоху кінцем античності, що вона водночас була початком нової європейської цивілізації, яка постала на античних підвалинах, і що саме ця «пізня» доба передала Європі надбання античної класики? Сподіваємось, наша антологія заохотить читача все-таки приглянутись до скромної поезії «схилку античності» і скласти про неї своє власне враження.

вернуться

3

Частина цих перекладів побачила світ у першому виданні хрестоматії античної літератури О. Білецького (1936 p., без імені перекладача), більше було надруковано у другому виданні (Антична література: Хрестоматія / Упорядник О. Білецький. К.: Рад. школа, 1968), а перед тим — у «Вибраному» Зерова (K.: Дніпро, 1966).

вернуться

4

Іноземна філологія, 1979. — Вип. 55. — С. 157—159.

вернуться

5

Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах: Хрестоматія / Укладач В. Маслюк. — Львів: Світ, 2000.

вернуться

6

Іноземна філологія, 1977. — Вип. 45. — С. 114—115.

вернуться

7

Т. зв. Докторська чи Гепнерівська кам’яниця: пл. Ринок, 28.

вернуться

8

Григорій Сковорода. Повне зібрання творів: У 2-х тт. — K., 1973. — Т. 2. — С. 423.

вернуться

9

Існуванням перекладів більшості текстів названих авторів завдячуємо праці однієї людини — А. Содомори.

вернуться

10

Показово, що словом epigonoi греки називали спершу просто «народжених після», «нащадків», не вкладаючи у це ніякого пейоративного змісту.