І, звісно, щоразу, натрапляючи на «відьмине кільце», я перетинав його з заплющеними очима.
Пізніше я вже не вірив у відьом, але все ще робив це, вправляючись у підтриманні рівноваги.
Як і всі люди, великі письменники колись помирають, але я переконаний, що якби Роальд Дал був іще живий і якби він прочитав про те, що зробив зі мною, він би відкинувся на спинку свого крісла з широкою посмішкою задоволення на обличчі. Дал належав до того типу письменників, які отримують затаєну радість, коли їм вдається нагнати страху на маленьких невинних дітлахів… а заодно ще й на їхніх батьків.
Дозвольте мені відкрити вам таємницю. Я теж належу саме до цього типу. Коли «Відьма» уперше вийшла в Нідерландах, я став отримувати сотні повідомлень від читачів, яких Катаріна переслідувала у нічних кошмарах і яким доводилося вночі спати з увімкненим світлом. Ох, вже ця дурнувата посмішка, що з’являлася на моєму обличчі! Вона й зараз там. Бо тепер ви можете тримати в руках цю книжку, в якому б куточку світу не жили. Тож якщо належите до кола тих читачів, яких ця розповідь змогла налякати, залиште мені звісточку про це у фейсбуці чи твітері. Мені буде приємно посміхнутися ще раз.
Отже, дякую тобі, Роальде Дал. Дякую й вам, Марго і Манусе. Дякую вам за психологічну травму мого дитинства. Якби не ви, я б цієї книги не написав.
Книга, яку ви щойно закінчили читати, відрізняється від початкового роману, що вийшов друком у 2013 році в Нідерландах та Бельгії. У тій книзі дії розгорталися у маленькому голландському селі, й завершилася вона на дещо іншій ноті. Автор зазвичай рідко отримує шанс переписати книгу після її публікації. Але коли мої агенти продали англомовні права видавцям по обидва боки Атлантики, у мене раптом з’явилась можливість розгорнути оригінальний твір в абсолютно новому середовищі, та ще й з оновленою передісторією.
Хочу, щоб ви мене вірно зрозуміли. Справа не в тім, що мені не подобалося голландське середовище. Мені подобалося голландське середовище, і мені подобався надзвичайно голландський характер цієї книги. Не в тому сенсі, що відьма буцімто курила траву чи стояла за вікном з червоною рамою десь в Амстердамі, ні. Я маю на увазі світський характер спільнот невеличких голландських містечок та практицизм їхнього населення. Побачивши, що в кутку вітальні з’явилася покалічена відьма з сімнадцятого століття, ментально здорова людина утече, рятуючи життя. Голландець же, побачивши покалічену відьму в своїй вітальні, завісить їй обличчя рушником для витирання посуду, сяде на диван і почне читати газету. А, може, ще й принесе у жертву павича.
Але якщо переді мною постає творчий виклик, я його приймаю. До того ж це обіцяло неабияке задоволення! В мене була книга, яка мені подобалась, у цій книзі були персонажі, які мені подобались, і ось я отримав нагоду відродити її всю, уникнувши при цьому жахіття, пов’язаного з написанням сиквелу. Натомість у мене з’явилася можливість створити покращену версію, «Відьму 2.0», з вашого дозволу, а в ній — дати нові, соковиті нашарування подробиць, а також описати легенди й забобони, пов’язані з конкретною культурою, і все це — без утрати зв’язку з голландськими елементами оригінального твору. Катаріна Ван Вайлер прибула у нову країну на одному з перших кораблів Пітера Стьойвесанта. Сільське містечко Бек перетворилося на голландську колонію мисливців Нью-Бек, яку пізніше було перейменовано у Блек-Спрінг. Персонажі-голландці стали американцями, але зберегли притаманний голландцям практицизм. У книзі залишився рушник для витирання посуду. І павич. І публічне шмагання неповнолітніх, така собі поширена й потішна традиція, яку щороку можна спостерігати у багатьох маленьких містечках по всіх Нідерландах.
Оскільки я голландець — так, це кліше про нас, але кліше правдиве, — я розмовляю кількома мовами. Англійською майже так само вільно, як голландською. А завдяки цьому я зміг не лише прочитати, а й відредагувати фантастичний переклад книги, зроблений Ненсі Форест-Флайєр, і знайти власний голос, пишучи англійською. Праця над книгою мовою, що не є для мене рідною, надала мені нові потужні ідеї щодо сюжету, з яких найважливіша стосувалася завершення роману. Попередній варіант мене вже не влаштовував. Щось у ньому було не те. Я міг створити для цієї історії набагато жахливіший — і кращий — кінець.
Отже, саме це ви щойно прочитали. Останніх кілька розділів, що описують події у Блек-Спрінзі, коли в ньому все враз пішло шкереберть, — усі вони є новими. Я писав їх англійською, і під час роботи отримував величезне задоволення. На мою думку, книга стала кращою.
Звісно, я чую, як ви запитуєте мене, чим же закінчувалась «голландська» версія.
Та я вам цього не скажу.
Спробуйте підкупити голландця — можливо, він це зробить.
Я хотів би скористатися цією нагодою, щоб подякувати Ненсі — вона справді дивовижна перекладачка, працювати з нею було суцільним задоволенням. Важко переоцінити роль перекладачів, адже вони надають людям в усьому світі можливість відкривати нові світи й дива в обгортці зі слів. Ненсі просто бомбезна. А також Ліз Горинські, редакторка книги. Навіть тоді, коли ми з Ненсі вважали, що впоралися з усіма культурними нюансами, які виникають внаслідок переміщення роману в нові умови, Ліз знайшла чимало цікавих випадків непослідовності. Ліз, ти зробила цю книгу ще кращою, і я багато чому в тебе навчився. Отож дякую тобі.
А ще в команді «Відьми» були Олівер Джонсон (чудовий редактор британського видання і чудовий чоловік), Род Дауні, Вінсент Докерті, Жак Пост, Мартен Башес, а також усі прекрасні люди з видавництв «Тор Букс» у США, «Ходдер енд Стоутон» у Великій Британії та «Льойтінґ-Сейтгофф» у Нідерландах. Особлива подяка Енн Вандермер — фантастичній і добросердечній людині, яка, до того ж, допомагає багатьом молодим письменникам досягти професійного успіху. Енн, моя вдячність за те, що ти для мене зробила, ніколи не буде достатньою. Те ж саме стосується і Саллі Хардінг — про такого першокласного агента з гострим розумом я міг хіба що мріяти.
Разом із Роном Екелем Саллі зробила те, що здається майже неможливим будь-якому письменникові з маленької далекої країни. Саллі й Роне, ви — круті, й ви це знаєте.
Аня, твоя практична допомога була безцінною. Ти простягала мені ручку, коли я ще не встигав збагнути, що треба поставити автограф на книзі, твої очі бачили те, чого не бачили мої. Весе, твоєму творчому розуму я завдячую багатьма цікавими знахідками; як часто ти пропонував ідеальне рішення, коли я не міг зрушити з місця! Родино Грантів, вибачте за те, що брутально вбив вашого собаку. А своїй сім’ї хочу сказати: я люблю вас. Особливо тебе, Франсін. А ще дякую тобі, Девіде, за те, що ти впевнено мене підтримував. Саме ти, завжди і скрізь.
Отже.
Усе, що я говорив про нове середовище, ні в чому не позбавляє Блек-Спрінг його справжності. Ви ж оце щойно звідти, правда? І там пережили доволі темні часи. Не сказав би я, що все те завершилося добре для міста.
Якщо колись вам доведеться побувати у Нью-Йорку, візьміть машину і вирушайте на північ уздовж Гудзону. Поїздка буде чарівною. Перетніть річку Мостом Ведмежої гори, а далі рушайте дорогою 9W повз Гайленд-Фолз — у царство лісу Чорної скелі. Посадовці з Вест-Пойнта закрили усю територію зліва і справа від дороги 293, там, де було місто Блек-Спрінг. Ви зможете це побачити самі, хоча видовище парканів і казарм не надто привабливе. Через деякий час з’явиться суворий чоловік і попросить вас забиратися геть, і наказ цього чоловіка ви охоче виконаєте.
Натомість я порадив би вам прогулятися пішки лісом на північ. Місцевість там порізана й горбиста, проте є кілька стежок, і більшість із них кудись та й веде.
Вслухайтеся в тишу. Можливо, коли ви будете там одні, вам стане трішки моторошно, але запевняю: окрім вітру поміж деревами, ви не почуєте ані звука. Жодних птахів. Жодних звірів.
Зовсім нічого.
Якщо натрапите на «відьмине кільце», пройдіть крізь нього із заплющеними очима.
Але не заплющуйте їх надовго.
Ніхто не знає, на що ви там можете наштовхнутися.