Ґеральт і Йеннефер звернули до греблі між ставками, що біліли ліліями й жовтіли лататтям. Цірі заховалася за зруйнованим муром і слідкувала за обома через щілину. Вважала, що той Любисток, славетний поет, чиї вірші вона неодноразово читала, ще спить. Але помилялася. Поет Любисток не спав. І спіймав її на гарячому.
— Гей, — сказав, підходячи зненацька й хихочучи. — Чи воно добре, отак-от підглядати й підслуховувати? Більше тактовності, мала. Дозволь їм трохи побути наодинці.
Цірі почервоніла, але відразу ж стиснула губи.
— По-перше, я не мала, — просичала зухвало. — А по-друге, я, хіба, їм заважаю?
Любисток трохи посерйознішав.
— Хіба ні, — відповів. — Навіть здається мені, що ти їм допомагаєш.
— Як? У чому?
— Не вдавай. Учора — було досить спритно. Але тобі мене не обманути. Ти удала, що зомліла, вірно?
— Вірно, — пробурмотіла вона, відвертаючись. — Пані Йеннефер це зрозуміла, але Ґеральт — ні…
— Вони обоє занесли тебе в дім. Руки їхні торкалися одна одну. Сиділи біля твого ліжка до ранку, але не сказали між собою ані слова. Тільки тепер зважилися порозмовляти. Там, на греблі, над ставком. А ти вирішила підслухати, про що вони говорять… І підглянути за ними крізь дірку в мурі. Так тобі треба знати, що вони там роблять?
— Вони там нічого не роблять! — Цірі трохи почервоніла. — Розмовляють — та й усе.
— А ти… — Любисток усівся на траві під яблунею і сперся спиною на стовбур, перевіривши спочатку, чи немає там мурашок чи гусениць. — Ти б хотіла знати, про що вони розмовляють, так?
— Так… Ні! А зрештою… Зрештою я все одно нічого не чую. Вони задалеко.
— Якщо бажаєш, — засміявся бард, — я тобі скажу.
— А ти звідки можеш знати?
— Ха-ха. Я, мила Цірі, поет. Поети про такі справи знають усе. Скажу тобі ще дещо: поети про такі справи знають більше, ніж найзаангажованіші в те особи.
— Авжеж!
— Слово даю. Слово поета.
— Так? Ну то… Ну то скажи, про що вони розмовляють? Поясни мені, що воно все значить!
— Визирни ще раз крізь дірку й побач, що вони роблять.
— Гмм… — Цірі закусила нижню губу, потім схилилася, наблизила око до шпарини. — Пані Йеннефер стоїть біля верби… Обриває листки й грається своєю зіркою… Нічого не говорить і зовсім не дивиться на Ґеральта… А Ґеральт стоїть поряд. Опустив голову. Й щось говорить. Ні, мовчить. Ой, а обличчя в нього… Дивне обличчя…
— Дитяче легко, — Любисток знайшов у траві яблуко, витер його об штани й оглянув критично. — Він саме просить її, аби вона вибачила йому різноманітні дурнуваті слова та вчинки. Вибачається за нетерплячість, за брак віри й надії, за завзятість, за примхи й пози, для чоловіка негідні. Вибачається за те, що колись не розумів, що колись розуміти не хотів…
— Це неможлива неправда! — Цірі випросталася і різким рухом відкинула чубчик із чола. — Ти все придумуєш!
— Він вибачається за те, що тільки зараз зрозумів… — Любисток задивився у небо, а голос його набував ритму, властивого баладам. — За те, що хтів би зрозуміти, але боїться, що не зможе… За те, що не зрозуміє аніколи. Пробачається і просить про вибачення… Гмм, гмм… Значення… Сумління… Призначення? Усе банально, зараза…
— Неправда, — тупнула Цірі. — Ґеральт аж ніяк так не говорить! Він… узагалі не говорить. Адже я бачила. Стоїть там за нею і мовчить…
— У тому й полягає роль поезії, Цірі. Говорити про те, про що інші мовчать.
— Дурнувата та твоя роль. А ти все вигадуєш!
— У цьому також полягає роль поезії. Гей, я чую від ставка якісь піднесені голоси. Визирни швиденько, подивися, що там діється.
— Ґеральт, — Цірі знову приклала око до діри в мурі, — стоїть із опущеною головою, а Йеннефер страшенно на нього верещить. Верещить і вимахує руками. Ой-йой… Що воно може значити?
— Дитяче легко, — Любисток знову дивився на хмарки, що пливли по небу. — Тепер вона вибачається перед ним.
Цим беру тебе, аби мати тебе й оберігати, на долю добру й злу, найкращу й найгіршу, удень і вночі, у хворобі й здравії, бо ж серцем усім кохаю тебе й присягаюся кохати вічно, поки смерть нас не розлучить.
Стародавня формула шлюбу
Про кохання ми знаємо небагато. Із коханням, так як із грушкою. Грушка солодка й має форму. Спробуйте визначити форму грушки.
Любисток. Півстоліття поезії