— Тихіше, Трісс. Порозмовляємо про це пізніше. Завтра. На нараді.
— Завтра? — дивно посміхнулася Трісс. Йеннефер нахмурилася, але раніше, ніж спромоглася поставити запитання, у залі раптом запанувала легка метушня.
— Уже є, — відкашлялась Трісс. — Прийшли нарешті.
— Так, — підтвердила Йеннефер, відводячи погляд від очей подруги. — Уже є. Ґеральте, нарешті є нагода тобі побачити членів Капітулу і Найвищої Ради. Якщо трапиться нагода, представлю тебе, але не зашкодить, щоб раніше ти зрозумів, хто є ким.
Зібрані чародії розступилися, кланяючись шанобливо особам, які увійшли до зали. Першим ступав немолодий, але міцний чолов’яга в незвичайно скромній вовняній одежі. Біля нього йшла висока жінка із гострими рисами й темним, гладко зачесаним волоссям.
— Це Герхард з Елле, відомий як Ген Ґедимдейт, найстарший із живих чародіїв, — упівголоса промовила Йеннефер. — Жінка, яка йде поруч із ним, це Тіссая де Фрьес. Вона ненабагато молодша від Гена, але не гребує вживати еліксири.
За парою йшла приваблива жінка із дуже довгим темно-золотим волоссям, шелестячи оздобленою мереживами сукнею кольору резеди.
— Франческа Фіндабайр, яку звуть Енідою ан Ґленною, Маргариткою з Долин. Не витріщай очі, відьмаче. Нині її вважають за найкрасивішу жінку в світі.
— Вона член Капітулу? — здивувався він пошепки. — Виглядає занадто молодою. Теж магічні еліксири?
— Не в її випадку. Франческа — ельфійка чистої крові. Зверни увагу на чоловіка, який її супроводжує. То Вільгефорц з Роґґевену. Оцей насправді молодий. Але неймовірно талановитий.
Визначення «молодий», як знав Ґеральт, серед чародіїв обіймало вік до ста років включно. Вільгефорц виглядав на тридцять п’ять. Був високим і добре збудованим, носив короткий вамс по рицарській моді, але, вочевидь, без герба. Був також диявольськи вродливим. Кидалося те в очі навіть якщо брати до уваги факт, що поряд із ним пливла Франческа Фіндабайр із величезними очима сарни й із вродою, що спирала дихання.
— Той низенький чоловік, що йде поряд із Вільгефорцом, — це Артауд Терранова, — пояснила Трісс Мерігольд. — Уся п’ятірка складає Капітул…
— А та дівчина із дивним обличчям, яка йде за Вільгефорцом?
— Це його асистентка, Лідія ван Бредеворт, — холодно промовила Йеннефер. — Особа, яка не значить нічого, але вдивлятися у її обличчя є великою безтактністю. Краще зверни увагу на тих трьох, які йдуть позаду, — це члени Ради. Феркарт з Цідарісу, Радкліфф із Оксенфурту й Кардуїн з Лан Ексетеру.
— Це вся Рада? Повний склад? Я думав, що їх більше.
— Капітул нараховує п’ятьох, у Раді — ще п’ятеро. Філіппа Ейльгарт також у Раді.
— І все ще рахунок не сходиться, — покачав він головою, а Трісс захихотіла.
— Ти не сказала йому? Ти насправді нічого не знаєш, Ґеральте?
— Це про що?
— Адже Йеннефер також засідає у Раді. З часу битви під Содденом. Ти йому ще не хвалилася, моя дорога?
— Ні, моя дорога. — Чародійка глянула подрузі просто в очі. — По-перше, я не люблю хвалитися. По-друге, не було для того часу. Я не бачила Ґеральта надто давно, у нас чимало справ. Назбиралося їх на чималий список. І ми їх вирішуємо відповідно із тим списком.
— Вочевидь, — невпевнено сказала Трісс. — Гмм… Через стільки часу… Розумію. Є про що порозмовляти…
— Розмови, — двозначно усміхнулася Йеннефер, кинувши на відьмака новий поволочистий погляд, — наприкінці списку. У самому його кінці, Трісс.
Каштановолоса чародійка явно змішалася, трохи почервонівши.
— Розумію, — повторила, збентежено граючись сердечком з ляпіс-лазурі.
— Я дуже рада, що розумієш. Ґеральте, принеси нам вина. Ні, не від цього пажа. Від отого, що стоїть далі.
Він послухався, безпомилково відчувши наказ у її голосі. Беручи бокали з таці, що ніс паж, спостерігав скоса за обома чародійками. Йеннефер говорила швидко й тихо, Трісс Мерігольд слухала її, опустивши голову. Коли повернувся, Трісс уже не було. Йеннефер не виказувала жодної зацікавленості принесеним вином, тож він відставив обидва непотрібні бокали на стіл.
— Ти не занадто? — запитав він холодно.
Очі Йеннефер палали фіолетом.
— Не намагайся робити з мене ідіотки. Ти думав, що я не знаю про неї і тебе?
— Якщо йдеться про те…
— Саме про те, — відрізала вона. — Не роби дурнуватих мін і стримайся від коментарів. А перед усім — не намагайся брехати. Я знаю Трісс довше, ніж тебе, ми любимо одна одну, чудово розуміємося і завжди будемо розумітися, незалежно від дрібних… інцидентів. А зараз мені здалося, що в неї з’явилися сумніви. Тож я їх розвіяла — та й усе. Не повертаймося до того.