— Ген Фіони, — кивнула Маргарита Ло-Антіль, — зустрівся із активізатором Амавета через шлюбний інцест. Ніхто не звернув уваги на кровну спорідненість? Жоден із королівських геральдиків і хронікерів не зауважив явного кровозмішення?
— Не було воно настільки явним. Анна Камени все ж не розголошувала, що близнята були незаконними, бо родина чоловіка тоді б видалила її і дітей з гербу, титулів і маєтку. Зрозуміло, що плітки з’являлися і кружляли наполегливо, причому не лише серед плебсу. Мужа для порченої інцестом Каланте довелося шукати аж у далекому Еббінзі, куди плітки не дісталися.
— Додай до твоєї пірамідки два наступні червоні яблучка, Енідо, — сказала Маргарита. — Тепер, згідно із слушним зауваженням Ассіре, відроджений ген Лари гладко йде по жіночій лінії.
— Так. Ото Паветта, донька Каланте. І донька Паветти, Цірілла. Єдина на цей момент спадкоємиця Старшої Крові, носителька гену Лари.
— Єдина? — різко запитала Шела де Танкарвіль. — Ти занадто впевнена у собі, Енідо.
— Що ти маєш на увазі?
Шеала раптом встала, клацнула пальцями у перснях у бік миски й змусила левітувати решту фруктів, порушивши й змішавши усю схему Франчески у різнокольоровий балаган.
— Я оте маю на увазі, — сказала вона прохолодно, вказавши на овочевий хаос. — Бо оте є можливі генетичні комбінації. І ми знаємо лише стільки, скільки тут бачимо. Чи то — майже нічого. Ваша помилка помстилася, Франческо, призвела до лавини помилок наступних. Ген об’явився випадково, через сто років, під час яких могли мати місце події, про які ми й поняття не маємо. Секретні події, приховані, заретушовані. Діти дошлюбні, позашлюбні, таємно прилаштовані й навіть підмінені. Інцести. Схрещення рас, кров забутих предків, що відгукується у майбутніх поколіннях. Підбиваючи підсумок: сто років тому ви мали ген на відстані руки, ба навіть у руках. І він від вас вивернувся. Помилка, Енідо, помилка, помилка! Забагато стихійності, забагато випадковості. Замало контролю, замало втручання у випадковість!
— Ми не мали, — стиснула губи Еніда ап Гленна, — справу із кроликами, яких можна зачиняти у клітках, парувати, як забажається.
Фрінгілла, слідкуючи поглядом за Трісс Мерігольд, помітила, як долоні Йеннефер раптом стиснулися на різьблених поручнях стільця.
Ось що зараз пов’язує Йеннефер і Франческу, гарячково думала Трісс, досі уникаючи погляду подруги. Розрахунок. Бо все ж без того королівського схрещення і виведення не обійшлося. Так, їхні плани стосовно Цірі й принца з Ковіру, хоча на перший погляд і неправдоподібні, цілком реальні. Вони вже те робили. Садовили на трони, кого хотіли, створювали зв’язки, династії, яких запрагнули, які були для них вигідні. У справу йшли чари, афродизіаки, еліксири. Королі й королеви раптом укладали дивні, інколи морганатичні шлюби, часто проти усіх планів, намірів й умов. А пізніше тим, хто хотіли народити, але не мали, таємно давали засоби, що запобігали вагітності. Ті, які народжувати не бажали, а мали, аби народжували, замість звичайних засобів отримували плацебо, воду із лакрицею. Звідти усі ті неймовірні спорідненості. Каланте, Паветта… І Цірі. Йеннефер була до того дотична. А тепер — жаліє. І має слушність. До дідька, якщо Ґеральт про те довідається…
Сфінкси, — думала Фрінгілла Віго. — Сфінкси, вирізані на підлокітниках стільців. Так, це повинно стати знаком і гербом ложі. Знання, таємниця, мовчання. Вони сфінкси. Вони легко досягнуть тут, чого хочуть. То для них жартик: оженити Ковір із тією їхньою Цірі. Мають силу. Мають знання. І мають засоби. Діамантове кольє на шиї Сабріни Ґлевіссіг варте хіба майже стільки ж, скільки цілий платний баланс лісистого та кам’янистого Кедвену. Легко досягнули б вони того, що планують. Але є одна деталь…