На те одкровення вона відбулася байдужим знизуванням плечей. Не переймалася тим, що ані Трісс, ані Франческа не повірили у її байдужість. Хотіла побути самою, хотіла дати їм те зрозуміти.
Вони зрозуміли.
Вона стала у дальньому кутку їдальні, віддавшись устрицям. Їла обережно, все ще відчуваючи біль, результат компресії. Вина пити боялася, не знала, як відреагує.
— Йеннефер?
Вона розвернулася. Фрінгілла Віго легенько усміхнулася, дивлячись на короткий ніж, націлений на неї у затиснутому кулаці.
— Бачу й відчуваю, — сказала, — що ти воліла б розкрити мене замість устриці. Все ще неприязнь?
— Ложа, — холодно відповіла Йеннефер, — вимагає взаємної лояльності. Приязнь тут необов’язкова.
— Необов’язкова — й не повинна такою бути. — Нільфгардська чародійка роззирнулася по залі. — Приязнь або виникає у результаті довготривалого процесу, або вона є спонтанною.
— Так само і з неприязню. — Йеннефер розкрила устрицю і ковтнула її зміст разом із морською водою. — Інколи бачиш когось на уламок секунди, перш ніж тебе осліплює, і вже не любиш.
— Ох, справа із неприязню куди складніша, — примружилася Фрінгілла. — Уявімо собі, що хтось, кого ти аж ніяк не можеш розгледіти на верхівці гори, розносить на шматки твого друга, на твоїх очах. Ти отого взагалі не бачиш і не знаєш — а не любиш.
— Буває й так, — стенула плечима Йеннефер. — Доля крутить різні фокуси.
— Доля, — тихо сказала Фрінгілла, — й насправді непередбачувана, наче пустотлива дитинка. Друзі інколи повертаються спинами, а з неприятелів є користь. Можна, наприклад, порозмовляти із ними віч-на-віч. Ніхто не намагається зашкодити, не перериває, не підслуховує. Усі думають: про що можуть розмовляти дві неприятельки? Ні про що істотне. Так, кажуть собі усілякі банальності, стромляють час від часу шпильки.
— Безсумнівно, — кивнула Йеннефер, — так усі й думають. І мають абсолютну рацію.
— Тим зручніше, — Фрінгілла не відступала, — буде нам у цих умовах порушити певну проблему, важливу й небанальну.
— І яку ж проблему ти маєш на увазі?
— Проблему втечі, яку ти плануєш.
Йеннефер власне відкривала другу устрицю, мало не порізала собі пальця. Крадькома роззирнулася, потім глянула з-під вій на нільфгардку. Фрінгілла Віго легенько усміхнулася.
— Будь ласкава, позич мені ніж. Для устриці. Ваші устриці смачненні. У нас, на півдні, таких непросто знайти. Особливо тепер, в умовах військової блокади… Блокада — то справа дуже негарна, вірно?
Йеннефер тихенько кахикнула.
— Я помітила, — Фрінгілла проковтнула устрицю, потягнулася за другою. — Так, Філіппа дивиться на нас. Ассіре також. Напевне, Ассіре боїться за мою лояльність стосовно ложі. Щодо загрози цієї лояльності. Вона готова подумати, що я піддамся співчуттю. Гм-м-м… Коханий чоловік знівечений. Дівчина, яку вважали донькою, щезла, може навіть її ув’язнено… Може загрожує їй смерть? А може тільки те, що використають її, наче карту у шулерській грі? Клянуся, я б не витримала. Втекла б звідси відразу. Прошу, візьми ніж. Досить уже цих устриць, мушу дбати про фігуру.
— Блокада, як ти тільки-но зауважила, — прошепотіла Йеннефер, дивлячись у зелені очі нільфгардської чародійки, — то справа дуже недобра. Майже погана. Не дозволяє зробити те, на що я маю бажання. Блокаду можна оминути, якщо маєш… засоби. Я їх не маю.
— Розраховуєш на те, що я їх тобі дам? — Нільфгардка глянула на кострубату шкаралупку устриці, яку все ще тримала у руці. — О, ні, це неможливо. Я лояльна до ложі, а ложа, вочевидь, не бажає, аби ти поспішала на порятунок коханим особам. Окрім того, я ж твоя неприятелька, як ти могла про те забути, Йеннефер?
— І справді. Як я могла?
— Приятельку, — тихо сказала Фрінгілла, — я б застерегла, що, навіть маючи компоненти для телепортаційних заклять, не зуміє вона непомітно зламати блокаду. Така операція вимагає часу й занадто кидається в очі. Трохи кращим був би якийсь непоказний, стихійний притягувач. Повторюю: трохи. Телепортація на імпровізований притягувач, як ти, безсумнівно, знаєш, дуже ризикована. Приятельку, якби та на такий ризик наважилася, я б відмовляла. Але ти — не приятелька.
Фрінгілла перехилила шкарлупку, що її тримала у руці, й вилила на стіл трохи морської води.
— Закінчимо на цьому цю банальну розмову, — сказала. — Ложа вимагає від нас лише взаємної лояльності. Приязнь, на щастя, не є обов’язковою.
— Телепортувалася, — холодно й без емоцій ствердила Франческа Фіндабайр, як тільки вщухло замішання, викликане зникненням Йеннефер. — Немає чого гарячкувати, мої пані. Тепер ми вже нічого із тим не зробимо. Вона задалеко. То моя помилка. Я підозрювала, що її обсидіанова зірка маскує відлуння заклять…