— А концентрація імперських військ у Вердені й Цінтрі? Рейди збройних банд на Содден і Брюґґе? Содден і Брюґґе — це темерійські протекторати, а ми у союзі із Темерією, екселенце, атаки на Темерію — то атаки на нас. Залишаються також справи, що стосуються Реданії безпосередньо: бунт на острові Танедд і розбійний замах на короля Візіміра. І проблема того, яку роль Імперія відіграла у тих подіях.
— Quod attinet[1] інциденту на Танедді, — розвів руками амбасадор, — то мене не уповноважено озвучити нашу позицію. Його Імператорська Величність Емгир вар Емрейс далекий від куліс приватних справ ваших чародіїв. Мені шкода того факту, що наші протести мають мінімальний результат порівняно із пропагандою, яка говорить своє. І поширюються, як насмілюся зауважити, не без підтримки найвищої влади королівства Реданія.
— Протести ваші ошелешують і невимовно дивують, — легенько усміхнувся Дійкстра. — Все ж імператор не приховує того факту, що при його дворі перебуває цінтрійська герцогиня, доставлена саме з Танедду.
— Цірілла, королева Цінтри, — із натиском виправив Шілярд Фітц-Естерлен, — не була доставлена, а шукала в Імперії притулку. І це не має нічого спільного з інцидентом на Танедді.
— Правда?
— Інцидент на Танедді, — продовжував із кам’яним обличчям амбасадор, — імператор сприйняв із невдоволенням. А розбійний, виконаний шаленцем замах на життя короля Візіміра викликав його щиру й живу відразу. Ще більшу відразу пробуджує у нас поширювана у поспільстві огидна плітка, що насмілюється шукати підбурювача того злочину саме в Імперії.
— Затримання справжніх підбурювачів, — повільно сказав Дійкстра, — покладе кінець пліткам, станемо сподіватися. А затримання їхнє й справедливе покарання — це тільки справа часу.
— Justitia fundamentum regnorum[2], — поважно промовив Шілярд Фітц-Естерлен. — А crimen horribilis non potest non esse punibile[3]. Ручаюся, що Його Імператорська Величність також бажає, щоби воно так і сталося.
— У силах імператора виконати це прагнення, — спроквола промовив Дійкстра, схрещуючи руки на грудях. — Одна з ватажків змови, Еніда ан Гленна, донедавна чародійка Франческа Фіндабайр, з імператорської ласки грає у королеву маріонеткової держави ельфів у Дол Блатанна.
— Його Імператорська Величність, — церемонно вклонився амбасадор, — не може втручатися у справи Дол Блатанна, незалежного королівства, визнаного усіма сусідніми державами.
— Але не Реданією. Для Реданії Дол Блатанна — це й надалі частина королівства Едірн. Хоча ви разом із ельфами й Кедвеном розділили Едірн на шматки, хоча від Лирії не залишилося lapis super lapidem[4], завчасно викреслювати ті королівства з мапи світу. Завчасно, екселенце. Втім, тут не час і не місце про це дискутувати. Нехай Франческа Фіндабайр поки що королює собі, ще прийде час на справедливість. А що із іншими бунтівниками й організаторами замаху на короля Візіміра? Що з Вільгефорцем з Роґґевену, що із Йеннефер з Венґерберга? Є підстави думати, що після поразки обидва вони втекли до Нільфгарду.
— Запевняю, — підвів голову амбасадор, — що це не так. А якби дійшло до цього, то ручаюся, що не мине їх кара.
— Вони завинили не перед вами, то й не вам належить їх карати. Щире прагнення справедливості, що є, як ви відмітили, fundamentum regnorum, імператор Емгир довів би, видавши нам отих злочинців.
— Не можна відмовити у слушності вашому бажанню, — визнав Шілярд Фітц-Естерлен, удаючи заклопотану усмішку. — Втім, цих осіб в Імперії немає, це primo[5]. Secundo[6], якби навіть потрапили вони туди, існує ж перепона. Екстрадиція виконується з вироку закону, у цьому разі схваленого імператорською радою. Зважте, ваша вельможносте, що розрив Реданією дипломатичних стосунків — то акт недружній, і важко розраховувати на те, аби рада проголосувала за екстрадицію осіб, які шукають притулку, якщо екстрадиції цієї бажає недружня країна. Це була б безпрецедентна справа… Хіба що…
— Хіба — що?
— Хіба що створити прецедент.
— Не розумію.
— Якщо королівство Реданія було б готовим видати імператору його підданого, схопленого тут посполитого злочинця, імператор і його рада мали б підставу відвзаємнити той жест доброї волі.
Дійкстра довго мовчав, справляючи враження, що дрімає або думає.
— Про кого йдеться?
— Прізвище злочинця… — Амбасадор удав, що намагається пригадати, врешті сягнув у саф’янову теку за документом. — Вибачте, memoria fragilis est[7]… Ось. Такий собі Кагір Мавр Диффрин еп Келлах. На ньому важкі звинувачення. Розшукується за вбивство, дезертирство, raptus puellae[8], насильство, крадіжку й фальсифікацію документів. Утікаючи від гніву імператора, дременув за кордон.