У межиріччі Яруги, якщо вже не відходити далеко від того регіону, існує і ряд малих королівств, формально — а то й реально — не підвладних більшим силам. Зокрема, це Верден, Цідаріс, Керак. Усі три розташовані на морському узбережжі, всі три — живуть з моря і морем; нарешті, всі вони межують із Брокілоном, лісом дріад, і ведуть нескінченну війну за контроль над ним. Усі три королівства розташовані у зоні тяжіння Темерії і є її союзниками. Цідаріс і Керак мають флоти, Верден — три сильні фортеці у гирлі Яруги: Настрог, Розрог і Бодрог (ті, про які володарі Чотирьох Королівств говорять: «Фортець тих не захопити з ходу, жодна новочасна техніка тут не допоможе» (КЕ), — і ті самі, капітуляція яких призводить до замирення Темерії з Нільфгардом). З книжок відомі й герби Вердену (жовто-чорна шахівниця) та Кераку (блакитний дельфін, що пливе, із червоними плавниками й хвостом на золотому полі).
Але ж на Півночі є ще одна група державних сил, яка активно впливає на перебіг подій. Мова йде про так звану Лігу з Генґфорсу та королівства Ковір і Повісс.
Спершу Ковір і Повісс були територіями, підвладними Реданії, але з часів повстання Фальки вони вибороли незалежність і дотепер залишаються самоправними утвореннями. Розташовані на крайньому північному заході земель, зайнятих людьми, Ковір і Повіс офіційно дотримуються нейтралітету, а оскільки вони є центрами добування і переробки ресурсів, то у країнах Півночі Ковір і Повіс зберігають за собою місце головних торговельних сил. Формально, Тиссеніди, які тут володарюють, після повернення на престол іменуються «королями Ковіру, Повіссу, Нароку, Вельхаду й Тальгару», окреслюючи таким чином усі підвладні їм території. Відносини країни із Реданією й іншими державами Півночі базуються на так званому Першому Ексетерському Договорі (або, як звуть його за першою фразою, «Mare Liberum Apertum» — «Море є вільним і відкритим»); підписаний у Лан Ексетері (звідси його назва) між представниками Ковіру й Повіссу й королями Реданії та Кедвена, він фіксував досить вигідні умови для купецької країни: вільність морів, свободу торгівлі й незалежність Ковіру й Повіссу від королів Півночі — за умови збереження нейтралітету Крайньої Півночі. Гербом Ковіру й Тіссену є чотирьохчасний щит із зображенням у першій долі на червоному полі срібної руки Тиссенідів, у другій долі — срібних пасів лівоукісних, на їхньому тлі чорна колона (знак князівства Повісс), у третій долі, срібній — вістря блакитного вгору, у четвертій червоній долі — половини срібного орла.
Ліга з Генґфорсу є персональною унією монархів кількох невеличких королівств Півночі; раніше вони представляли Східну Марку Ковіру, але сьогодні є самоврядними. Поєднання їхнє відбулося навколо королівства Кайнгорн і включає, окрім тої держави, такі країни, як Маллеора, Крейден та Холопілля. Гербом Ліги є здиблений грифон.
Усе це — від Яруги до Драконових гір — ті країни, які протягом першої і другої книжок оповідань про відьмака Ґеральта були простором для його пригод. Саме по їхніх містах і селищах Ґеральт їздив, і саме там він заробляв собі на життя.
Але у цього світу є ще й друга половина (і — як здається спершу — темний її двійник) — Південь.
Південь — це перш за все імперія Нільфгард.
Нільфгард спочатку (на сторінках «Чогось більшого», наприклад) з’являється як класична держава Чорного Володаря; уже сама назва її відсилає до Нільфгейму, скандинавської країни мертвих, звідки на Північний Армагеддон — Роґнарьок — прийдуть хтонічні чудовиська; недарма нільфгардців у Країнах Півночі звуть Чорними, недарма вони — до пори — недиференційована маса; недарма Любисток — ще до перших своїх зустрічей із нільфгардцями — репетує: «Ніколи не було подібних воєн…. Армії Нільфгарду залишають після себе випалену землю і трупи. Цілі поля трупів. Це війна на знищення, на повне знищення. Нільфгард проти всіх…. Виглядає на те, що нільфгардці прибули з-за гір, аби наш світ знищити» (ОБ).
Трохи пізніше — вже у «Крові Ельфів» — Нільфгард втрачає свої виключно інфернальні та хтонічні властивості й перетворюється на «всього лише» тоталітарну державу, спрямовану на завоювання світу, на свого роду «нацистську Германію» для країн Півночі. А ще трохи далі, у наступних книжках — картина ця ускладнюється ще більше, а Нільфгард стає, скоріше, відповідником Давнього Риму, який ми знаємо з нашій історії.