До того ж і головну свою функцію (як це було в європейському світі, наприклад) — прогностику майбутніх станів досліджуваних об’єктів — учений у світі відьмака все ще не виконує повною мірою.
Утім, свої соціальні функції Оксенфуртська Академія виконує цілком і повністю: це й можливість скорочення дистанції між представниками різних соціальних груп у студентській аудиторії (ба й між представниками різних рас: досить пригадати собі слова медички Шані про «лавкове гето»), і транзитний характер навчання зі збереженням взаємин «університетського братства» вже за межами навчання, і встановлення зв’язків поза державними кордонами.
Нарешті, третя складова — магія. Нам уже доводилося давати короткий нарис про неї у світі Ґеральта, тому — тільки на кілька слів більше. З усіх трьох груп, які можна було б зарахувати до oratores, саме маги займають найбільш високу й найменш хистку позицію.
У них напрочуд високий соціальний статус (не дивлячись на Новіградську унію і на «відділення магії від держави», маги раз у раз ставляться до королів і монархів лише як до провідників своєї волі — і, що важливіше, сприймаються стороннім спостерігачем як ляльководи: «Ви скористалися маячнею божевільного, аби посилити вашу владу. Щоб зруйнувати союзи, розірвати заручини, створити плутанину в династіях, словом, міцніше посмикати за мотузки, прив’язані до коронованих маріонеток» — МЗ). У них є система освіти, паралельна світській немагічній, але й така, що практично випереджає її за методами (одне психологічне тестування майбутньої студентки магічної академії говорить саме за себе). Для них, нарешті, актуальний цілком природознавчий і модерно-науковий підхід як до реальності, так і до сутності самої магії: генетична теорія, методи експерименту та повторюваності як базові при роботі із магією, уявлення про можливість — і необхідність — інтроспекції як методу пізнання соціуму (можна пригадати тут археологічні дослідження Істредда з Айдд Ґинвайлю). Вони не лише створюють небачене (хоча — й це також) — вони приносять безпосередню користь, працюють із проблемами тут і зараз («Та чхала я на вашу довіру, відьмаки. На світі є рак, є чорна віспа, правець і лейкемія, є алергії, є синдром раптової смерті немовлят. А ви ваші «грибки», з яких, може, вдалося б дистилювати ліки, що рятували б життя, ховаєте від світу» — КЕ).
Їх поважають, бояться і ненавидять — але вони потужна сила (на Півночі: як читач увже знає, на Півдні, у Нільфгарді, справи йдуть зовсім інакше й магія трактується там виключно сервільно).
Але тут є одна характерна риса — перехід до епохи першої індустріальної революції означав у відомому нам світі «успіху європоцентричної цивілізації» щонайменше такі моменти: створення конкурентного середовища, яке дає можливість розвитку ідеї прогресу; кінець екуменічного світу «єдиного культурного середовища» (яким у нашій історії було християнство) та зміцнення світської національної влади на тлі секуляризації життя і свідомості.
Оскільки ж у світі відьмака Ґеральта немає єдиної і сильної церкви (бо навіть Храм Вічного Вогню не виходить у своїх впливах за стіни Новіграду), то головним конкурентом світської влади стає саме магічна конфратерія…
Але про це читач Сапковського ще довідається у подальших томах.
Релігія. Нарешті, останній елемент мозаїки, який ми зачепимо у цьому огляді, — це релігійні системи й погляди у світі Ґеральта.
Мабуть, не було б помилкою сказати, що світ відьмака — світ здебільшого позатеїстичний: тут є храми, але немає богів. (Ми тут говоримо про реальні надприродні сутності, такі звичайні для світу фентезі.) Тут є жреці — але немає культу (як системи релігійних дій — тих, до яких залучено громаду). Тут є церкви — але немає теофанії.