— Чого б то відразу повбивати? Вистачить добряче покалічити.
— Дідько, та досить цього, — просичав відьмак, після чого розвернувся до селянина. — Хто отут провадить ту вашу вищу владу, про яку ви згадували?
— Староста наш табірний, Гектор Лаабс, солтис зі спаленої Берези.
— То ведіть до нього. Якось домовимося.
— Він зара’ зайнятий, — заявив селюк. — Суд над чаклункою відправляє. Оно, бачте, отаке там збіговисько біля клена? Відьму схопили, яка із вомпером у змові була.
— Знову вампір, — Любисток розвів руками. — Чули? Як не цвинтар розкопують, так чаклунок ловлять, вампірових спільниць. Людоньки, а може замість орати, сіяти та жати, відьмаками станете?
— Вам би жартувати тільки, — сказав кметь. — Сміхи-гріхи. Жрець тут є, а жрець — певніший, ніж відьмак. Жрець казав, що вомпер завжди у спілці з чаклункою промисел свій вчиняє. Чаклунка вомпера прикликає і жертви йому вказує, а всім очі замилює, аби не бачили нічого.
— І виявилося, що так воно і є, — додав другий. — Відьму між нами ми зрадницьку вигодовували. Але жрець чари її прозрів, і зара’ ми її спалимо.
— Аякже інакше, — пробурмотів відьмак. — Що ж, гляньмо на той ваш суд. І погомонимо із паном старостою про нещасний випадок, який спіткав нещасного Постола. Подумаємо про якесь відповідне судочинство. Вірно, Перціфалю? Закладуся, що і ще якийсь камінчик у твоїй кишені знайдеться. Ведіть, людиськи.
Почет рушив у напрямку розлогого клену, під яким і справді було чорно від збуджених людей. Відьмак, залившись трохи ззаду, спробував зав’язати розмову з одним із селян, який виглядав на обличчя досить порядно.
— Що то за чаклунка, яку впіймали? Вона й справді управлялася магією?
— Ех, пане, — буркнув селянин, — я там не відаю. Дівка ота — приблуда, чужа вона. Як на мене, вона трохи несповна розуму. Наче доросла, а постійно тільки із дітлахами бавилася, та й сама наче дитинка, заговориш, а воно ні «бе», ні «ме». Але я там ніц не знаю. Але ж усі кажуть, що із вомпером вона непристойності чинила й чари.
— Усі, окрім заарештованої, — сказав тихо Регіс, який ішов поряд із хлопом. — Бо та, як до неї заговориш, ні «бе», ні «ме». Як думаю.
На детальніші перемовини забракло часу, бо вже вони опинилися під кленом. Пропустили їх крізь натовп, правда, не без допомоги Золтана і його ясеневої палиці.
До полудрабків[16] завантаженого мішками воза прив’язана була дівчина років десь шістнадцяти, із широко розкинутими руками. Дівчина ледь сягала землі пальцями ніг. У мить, коли вони підійшли, їй обдерли від сорочки худі руки, на що зв’язана відреагувала витріщанням очей і дурною сумішшю хихотіння і плачу.
Поряд розпалили вогнище. Хтось добряче роздмухав вугілля, хтось іще брав за допомогою кліщів підкови і старанно розміщував їх у жарі. Над усім збіговиськом підіймався піднесений крик жреця.
— Підла чаклунка! Безбожна жінка! Визнай правду! Ха, ви тільки гляньте на неї, людоньки, обпилася якогось чародійського зілля! Тільки гляньте на неї! У неї ж чародійство на обличчі виписане!
Жрець був худий, обличчя мав сухе й темне, наче в’ялена риба. Чорні шати висіли на ньому, наче на кілку. На шиї поблискував святий символ, Ґеральт не міг розпізнати, якого саме божества, зрештою, не дуже він на тому розумівся. Пантеон, що швидко множився останнім часом, мало його обходив. Утім, жрець без сумнівів мусив належати до якоїсь із новіших релігійних сект. Ті, що були старіші, займалися речами серйознішими, ніж хапання дівчат, прив’язування їх до возів і під’юджування проти них забобонного натовпу.
— Від самого початку історії жінка є вмістищем усілякого зла! Знаряддям Хаосу, спільницею змови проти світу й роду людського! Жінкою тільки тілесна спокуса радить! Тому так охоче вони демонам служать, аби могти своє ненаситне бажання заспокоїти й свої природі противні бажання!
— Зараз ми й більше довідаємося про жінок, — пробурмотів Регіс. — Це фобія у чистій, клінічній формі. Святобливому мужу часто мусить снитися vagina dentata[17].
— Готовий закластися, що все ще гірше, — пробурмотів у відповідь Любисток. — Голову дам, що він навіть наяву безустанно марить про звичайну, не зубату. Й ото сім’я йому в лоба стрелило.
— А дівчина несповна розуму за те заплатить.
— Якщо не знайдеться хтось, — забурчала Мільва, — хто стримає отого чорного дурня.
Любисток красномовно і з надією подивився на відьмака, але Ґеральт уникав його погляду.
— А чому ж, як не жіночому чаклунству, усі наші теперішні нещастя і поразки завдячують? — верещав далі жрець. — Тож ніхто інший, як чарівниці королів зрадили на острові Танедд, замах на короля Реданії замислили! Тож ніхто інший, як ельфійська відьма з Дол Блатанна насилає на нас білок! Бачте тепер, до якого зла призвела конфіденція із чаклунками! Примирення із їхніми мерзотними практиками! Прикривання очей на їхні свавілля, на їхню зухвалу пиху, їхнє багатство! А хто тому винен? Королі! Дурбецельні володарі зреклися богів, відсунули жреців, відібрали у них владу й місця у радах, а мерзенних чаклунок обсипали золотом та привілеями! І тепер-то мають результат!