Выбрать главу

— А треба ж, треба ж, — сказав Гектор Лаабс. — Бо якби так вам, святобливий, приставити ті підкови розжарені до п’ят, то вірю, призналися б ви навіть й у порочному із кобилою спілкуванні. Тьфу! Ви ж бо людина божа, а наче шкуродер плетете!

— Так, я людина божа! — заревів жрець, перекрикуючи гомін, що посилювався між селянами. — У божу вірую справедливість, кару й помсту! Й у божий суд! Нехай перед божим судом відьма стане! Суд божий…

— Чудова думка, — урвав його голосно відьмак, виступивши з натовпу.

Жрець зміряв його злим поглядом, хлопи перестали бурчати, витріщалися із роззявленими ротами.

— Суд божий, — продовжив Ґеральт серед абсолютної тиші, — то справа цілковито певна й беззастережно справедлива. Ордалії приймаються також світськими судами й мають свої правила. Правила ті кажуть, що у випадку звинувачення жінки, дитини, старця або особи покаліченої, до суду стати може захисник. Вірно, пане старосто Лаабсе? Тож ото я зголошуюся на захисника. Вигородіть місце бою. Хто впевнений у вині цієї дівчини й не боїться суду божого, нехай вийде на битву зі мною.

— Ха, — крикнув жрець, усе ще міряючи його поглядом. — Занадто хитро, мосьпане незнайомцю! На поєдинок викликаєш? На перший погляд видно, що зарізяка ти й рубайло! На твій бандитський меч хочеш суд божий покласти?

— Як меч вам не по душі, святобливий, — заявив із відтяжкою Золтан Хівай, стаючи обік Ґеральта, — і якщо отой мосьпан вам не пасує, то може я буду гідним? Прошу, нехай обвинувач дівки стане зі мною на сокири.

— Або зі мною на луки, — Мільва, примружившись, виступила також. — По одній стрілі, за сто кроків.

— Бачте, людоньки, як швидко збільшуються захисники відьми? — крикнув жрець, після чого розвернувся і скривився у хитрій усмішці. — Добре, гультяї, приймаю до ордалії усю вашу трійцю. Хай суд божий відбудеться, хай усталимо ми вину відьми, та й вашу цноту заразом перевіримо! Але не мечами, сокирами, списами чи стрілами! Знаєте, кажете, правила суду божого? І я їх знаю! Ото підкови у жар покладені, до білого розжарені! Хрещення вогнем! Ну ж бо, чаклунства поплічники! Хто підкову з вогню вийме, до мене її принесе і сліди опіків не матиме, той доведе, що відьма — без вини. Якщо ж щось інше суд божий покаже, тоді й вам смерть, і їй! Отак я сказав!

Неохоче побуркування старости Лаабса і його групи заглушили виповнені ентузіазму крики більшості, згромадженої за жрецем, які відчули обіцянку втіхи та видовиська. Мільва глянула на Золтана, Золтан на відьмака, а відьмак на небо, а потім на Мільву.

— Віриш у богів? — запитав упівголоса.

— Вірю, — відбуркнула стиха лучниця, дивлячись на вугілля у вогнищі. — Але не думаю, що хотілося б їм морочити собі голови розжареними підковами.

— Від вогнища до того сучого сина всього три кроки, — просичав крізь стиснуті зуби Золтан. — Якось вже витримаю, на гуті працював… Утім моліться за мене тим вашим богам…

— Хвилиночку, — Еміель Регіс поклав ґному руку на плече. — Прошу стриматися із молитвами.

Цирульник підійшов до вогнища, поклонився жрецю, публіці, після чого швидко схилився і встромив руку у гаряче вугілля. Натовп крикнув єдиним голосом, Золтан вилаявся, Мільва вчепилася пальцями у плече Ґеральта. Регіс випростався, спокійно подивився на розжарену до білого підкову у своїй руці, не поспішаючи підійшов до жреця. Той відступив, але ткнувся у селян, що стояли за його спиною.

— Якщо не помиляюся, про це вам ішлося, шановний? — запитав Регіс, піднімаючи підкову. — Хрещення вогнем? Якщо так, то здається мені, що божий вирок однозначний. Дівчина невинна. Захисники її невинні. І я, уявіть собі, також невинний.

— По… по… покажіть руку… — забелькотів жрець. — Чи не обпечена…

Цирульник знову посміхнувся по своєму, із затиснутими губами, після чого переклав підкову у ліву руку, а праву, цілком здорову, продемонстрував спершу жрецю, а тоді, піднімаючи високо, й усім іншим. Натовп заревів.

— Чия то підкова? — запитав Регіс. — Нехай власник візьме її собі.

Ніхто не зголосився.

— То диявольський фокус! — завив жрець. — Ти й сам чаклун чи диявол утілений!

Регіс кинув підкову на землю, повернувся.

— Так накладіть на мене екзорцизми, — запропонував холодно. — Будь ласка. Але суд божий відбувся. І чув я, що ставити під сумнів результати ордалії — то є єресь.