— Регіс? — прошепотів він із недовірою, безрезультатно намагаючись підвести голову зі стружок.
— Регіс, — прошепотів у відповідь Любисток, вошкаючись і шелестячи. — Ніхто інший так не смердить… Де він? Не бачу…
— Тихіше.
Медальйон перестав труситися, Ґеральт почув повний полегшення видих поета й відразу після того скрипіння клинка, що тяв мотузку. За мить Любисток уже стогнав від болю, спричиненого викликаним відновленням кровообігу, тлумлячи стогін всадженим у рот кулаком.
— Ґеральте, — невиразна, слабка тінь цирульника з’явилася біля нього, відразу узявшись до розрізання вузлів. — Через армійську варту вам доведеться пробиратися самим. Прямуйте на схід, на найяснішу зірку Семи Кіз. Просто на Іну. Там на вас чекає Мільва із кіньми.
— Допоможи мені встати…
Він постояв спочатку на одній, тоді на другій нозі, кусаючи кулак. Кровообіг Любистка вже встиг повернутися до норми. Відьмак через хвильку також був готовим.
— Як ми вийдемо? — запитав раптом поет. — Вартові біля дверей хропуть, але можуть…
— Не можуть, — перервав його пошепки Регіс. — Але як виходитимете — будьте обережні. Стоїть повня, на майдані ясно від вогнів. Хоча ніч, у таборі рух, але це й на краще. Вартовим уже набридло всіх смикати. Виходьте. Успіху вам.
— А ти?
— За мене не переймайтеся. Не чекайте на мене й не озирайтеся.
— Але…
— Любистку, — просичав відьмак. — Ти маєш не перейматися ним, ти ж чув?
— Виходьте, — повторив Регіс. — Хай щастить. До побачення, Ґеральте.
Відьмак розвернувся.
— Дякуємо тобі за рятунок, — сказав. — Але краще нам ніколи більше не зустрічатися. Ти мене розумієш?
— Абсолютно. Не гайте часу.
Вартові спали у мальовничих позах, похропуючи й поплямкуючи. Жоден навіть не здригнувся, коли Ґеральт і Любисток вислизали через причинені двері. Жоден не відреагував, коли відьмак безцеремонно стягнув з двох товсті домоткані плащі.
— Це не звичайний сон, — прошепотів Любисток.
— Авжеж, — Ґеральт прихований у темряві під стіною дров’яного сараю, роздивлявся майдан.
— Розумію, — зітхнув поет. — Регіс — чародій?
— Ні. Він не чародій.
— Він витягнув з жару підкову. Приспав стражників…
— Перестань плескати язиком і зосередься. Ми ще не на волі. Загорнися у плащ, і рушаймо на майдан. Якщо хтось нас затримає, удаємо солдатів.
— Добре. У разі чого я скажу…
— Ми вдаємо дурнуватих солдатів. Ходімо.
Вони перетнули майдан, тримаючись подалі від жовнірів, які зібралися біля палаючих мазниць і бівачних вогнищ. По майдану туди-сюди ходили люди, тож іще двійко не кидалися у вічі. Вони не збудили нічиїх підозр, ніхто їх не кликав і не затримав. Швидко й без клопоту вони вийшли за палісад.
Усе йшло аж занадто гладко. Ґеральт став неспокійним, бо ж інстинктивно відчував загрозу, а відчуття це, мірою того як вони відходили від центру табору, зростало, замість того щоб зменшуватися. Він повторював собі, що у тому немає нічого дивного — посеред неспокійного навіть уночі угруповання уваги вони не привертали, й загальна тривога загрожувала їм, лише якби хтось зауважив приспаних вартових біля дверей сараю. Але тепер вони наближалися до периметру, на якому вартові мали залишатися пильними. Те, що йшли вони від табору, не допомогло б їм. Відьмак пам’ятав про пошесть дезертирства, що ширилася корпусом Віссегерда, і був упевнений, що стражники мали наказ пильнувати й тих, хто хотів би табір полишити.
Місяць давав достатньо світла, аби Любисток не йшов навпомацки. Відьмак же у такому світлі бачив настільки ж добре, як і вдень, дякуючи чому їм вдалося оминути два пікети й перечекати у кущах проїзд кінного патруля. Попереду мали вони темний вільшаник, що, здавалося, лежав уже за кільцем постів. Усе йшло гладко. Аж занадто гладко.
Підвело їх незнання військових звичаїв.
Низька й темна купа вільхи манила, бо давала укриття. Але здавен бувалі вояки, коли доводилося їм нести вартову службу, засідали у кущах, бо звідти ті, що саме не спали, могли бачити як неприятеля, так і власних упертих офіцерів, коли тим останнім забажалося б навідатися із несподіваним контролем.
Ледь Ґеральт і Любисток підійшли до вільшаника, як виросли перед ними фігури. Й вістря списів.
— Пароль?
— Цінтра! — випалив без вагання Любисток.