Дракенборг, реданський форт, перетворений на табір для інтернування ельфів й інших бунтівних елементів, мав свої понурі традиції, створені за три роки його функціонування. Однією з таких традицій було вішання на світанку. Другою було збирати приречених на смерть у великій спільній камері, звідки із першим промінням сонця їх відправляли під шибеницю.
Приречених збирали у камері по кільканадцять, а щоранку вішали двох, трьох, інколи — чотирьох. Інші чекали своєї черги. Довго. Інколи тиждень. Тих, хто чекав, у таборі звали Веселиками. Бо атмосфера у камері смерті завжди була веселою. По-перше, до їжі подавали в’язням кисле й дуже розведене вино, що на табірному жаргоні звалося «Витриманий Дійкстра», бо не було секретом, що передсмертний напій подавався приреченим за особистим наказом шефа реданської розвідки. По-друге, з камери смертників нікого вже не брали на допити до зловісної підземної Пральні, а стражникам не можна було знущатися з в’язнів.
Тієї ночі із традиціями також усе було гаразд. У камері, зайнятій шістьма ельфами, одним напівельфом, одним половинчиком, двома людьми й одним нільфгардцем було весело. «Витриманого Дійкстру» солідарно зливали у бляшану миску й хлебтали без допомоги рук, бо ж такий спосіб давав найбільші шанси хоча б легкого запаморочення від розведеного трунку. Тільки один з ельфів, скойа’таель з розбитої командо Йорвета, недавно міцно скатований у Пральні, зберігав спокій і серйозність, зайнятий вишкрібанням на колоді стіни напису «Свобода або смерть». Подібних написів на колодах виднілося кількасот. Інші приречені, також згідно з традицією, співали по колу гімн Веселиків, анонімну, складену у Дракенборзі пісню, чиї слова кожен із в’язнів учив у бараках, вслухаючись ночами у звуки, що долинали з камери смерті, й знаючи, що колись і йому доведеться виступити у тому хорі.
Стукнув засув, заскреготів замок. Веселики урвали пісню. Стражники на світанку могли означати лише одне — за мить з хору заберуть кілька голосів. Питання звучало — чиїх саме.
Стражники увійшли купою. Несли мотузки, якими зв’язували руки тих, кого вели під шибеницю. Один потягнув носом, узяв під пахву палицю, розкрутив пергамент, відкашлявся.
— Ехель Трогельтон!
— Трайглетан, — без натиску поправив ельф з командо Йорвета. Ще раз глянув на вишкрябане гасло, важко звівся на ноги.
— Косьмо Бальденвеґґ!
Половинчик голосно ковтнув сухим горлом. Назаріан знав, що того ув’язнили, звинувачуючи в актах диверсій, виконаних за дорученням нільфгардської розвідки. Бальденвеґґ, утім, вину не визнав і вперто твердив, що обох кавалерійських коней він украв з власної ініціативи й для заробітку і що Нільфгард до того нічого немає. Але, схоже, йому не повірили.
— Назаріан!
Назаріан підвівся слухняно, подав стражникам руки. Коли усю трійцю виводили, решта Веселиків продовжила спів:
Світанок палав пурпуром і кармазином. Займався чудовий сонячний день.
Гімн Веселиків, як знав Назаріан, вводив в оману. Повішені не могли станцювати жвавого танцю вішальників, бо вішали їх не на шибениці із поперечиною, а на звичайних стовпах, вкопаних у землю. З-під ніг вибивали не лавку, а практичні низенькі березові колоди, що мали сліди частого використання. Але анонімний, страчений десь рік тому автор пісеньки не міг про те знати, коли її створював. Кожний повішений з’ясовував ці подробиці незадовго до смерті. У Дракенборзі страти ніколи не виконували публічно. Справедлива кара, не садистська помста. Ці слова також приписували Дійкстрі.
Ельф з командо Йорвета скинув із себе руки стражників, без роздумів зійшов на пеньок і дозволив накинути на себе петлю.
— Хай жи…
Колоду вибили й нього з-під ніг.
Половинчик потребував двох колод, які поставили одну на одну. Удаваний диверсант не давав собі волю ані з якими патетичними закликами. Забив енергійно короткими ногами й обвис на стовпі. Голова його безвладно схилилася на плече.
Стражники схопили Назаріана, і Назаріан раптом відважився.
— Буду говорити! — прохрипів. — Складу зізнання! Маю важливу інформацію для Дійкстри!