— Трохи запізно, — сказав із сумнівом Васкуань, присутній при страті заступник коменданта Дракенборгу з політичних справ. — У кожному другому з вас самий вид шибениці пробуджує фантазію!
— Я не вигадую! — Назаріан шарпався у руках катів. — Я маю інформацію!
Менше ніж через годину Назаріан сидів у карцері й насолоджувався радістю життя, гонець стояв напоготові біля коня, з запалом чухаючи у паху, а Васкуань перечитував призначений для Дійкстри рапорт.
Принижено повідомляю ЙВМ Графа, що карник на ім’я Назаріан, засуджений за напад на королівського урядника, зізнався у такому: діючи за наказом такого собі Ріенса, у день липневого молодика цього року разом із двома спільниками своїми, ельфійським напівкровкою Шірру і Яґлом, брав участь у вбивстві юристів Кодрінгера й Фенна у місті Доріан. Там Яґла був убитий, а напівкровка Шірру обох юристів повбивав, а дім їхній підпалив. Карник Назаріан усе спихає на того Шірру, заперечує і відпирається, начебто то він сам убивав, але це, напевне, зі страху перед мотузкою. І от що ЙВМ Графа може зацікавити: перед злочином щодо юристів тих скоєним злочинці ті, чи то Назаріан, напівельф Шірру і Яґла за відьмаком слідкували, таким собі Ґеральтом із Рівії, який то із юристом Кодрінгером потаємно зносився. У якій справі — того карник Назаріан не знає, бо із ним ані вищепойменований Ріенс, ані напівельф Шірру секретом не ділилися. Але коли Ріенсу рапорт про ті взаємини був відданий, Ріенс наказав юристів убити.
Далі зізнався карник Назаріан: спільник його Шірру з дому юристів документи вкрав, які потім і доставлені були Ріенсу у Каррерас, до корчми «Під Пройдою-Лискою». Про що Шірру й Ріенс там змовлялися, Назаріану невідомо, але назавтра уся та злочинна трійця до Брюґґе подалася, і там у четвертий день після молодика взялася за викрадення молодої панни з дому червоної цегли, на дверях якого латунні ножиці були прибиті. Панну Ріенс магічним напоєм приголомшив, а карники Шірру й Назаріан у великому поспіху коляскою відвезли її до Вердену, у фортецю Настрог. А тепер настає та справа, яка великої уваги ЙВМ Графа потребує: злочинці видали викрадену панну нільфгардському коменданту фортеці, запевнивши його, що ота панна зветься Ціріллою з Цінтри. Комендант, як визнав карник Назаріан, дуже відомістю тією був захоплений.
Вищевикладене я цілком таємно із кур’єром ЙВМ Графу передаю. Докладний протокол допиту вишлю також, як тільки скриба його начисто перепише. Принижено прошу ЙВМ Графа про інструкції, що із карником Назаріаном вчинити. Чи наказати виписати йому гарячих, аби він більше деталей собі пригадав, чи повісити, згідно з правилами.
Із повагою
etc., etc.
Васкуань розмашисто підписав рапорт, відтиснув печатку й викликав гінця.
Зміст рапорту став відомим Дійкстрі увечері того самого дня. Філіппі Ейльгарт став він відомим ополудні дня наступного.
Коли кінь, що ніс відьмака й Любистка, вигулькнув з прибережного вільшаника, Мільва й Кагір були сильно знервованими. Раніше вони вже почули відгомін битви, вода Іни розносила звуки на чималу відстань.
Допомагаючи стягнути поета з сідла, Мільва бачила, як напружився відьмак, помітивши нільфгардця. Не встигла вона й слова промовити, втім як і відьмак, Любисток узявся стогнати, вислизаючи з рук. Його поклали на пісок, сунувши під голову згорнутий плащ. Мільва вже збиралася змінити просякнуту кров’ю пов’язку, коли відчула на плечі руку й унюхала знайомий запах полину, анісу й інших зіль. Регіс, як завжди, з’явився невідомо коли, невідомо як і невідомо звідки.
— Дозволь, — сказав, витягаючи зі своєї торби медичні приладдя й інструменти. — Я цим займуся.
Коли цирульник відірвав пов’язку від рани, Любисток болісно скрикнув.
— Спокійно, — сказав Регіс, промиваючи рану. — То нічого. Просто трохи крові. Тільки трохи крові… Добре пахне, поете, твоя кров.
І саме тоді відьмак вчинив те, на що Мільва очікувати не могла. Підійшов до коня і витягнув прип’ятий під тебеньками сідла довгий нільфгардський меч.
— Відійди від нього! — гарикнув, ставши над цирульником.
— Добре пахне та кров, — повторив Регіс, не звертаючи на відьмака жодної уваги. — Не відчуваю я у ній запаху зараження, яке у випадку рани голови мало б фатальні наслідки. Артерії і вени цілі… Зараз зашию.
Любисток застогнав, різко втягнув повітря. Меч у долоні відьмака здригнувся, блиснув відбитим від річки світлом.
— Накладу кілька швів, — сказав Регіс, і далі не звертаючи уваги ані на відьмака, ані на його меч. — Будь мужнім, Любистку.