Сервадіо обережно почимчикував за дівчатами. Аби заробити, мусив донести, аби донести, мусив підслухати.
Дівчата оглядали кольорові хустки, намисто, гаптовані блузки, чапраки, оздоблені наголів’я для коней. Перебирали товар, але не купували. Містле майже весь час тримала руку на плечі сіроволосої.
Шпик обережно присунувся ближче, удав, що придивляється до ременів і пасків на ятках римаря. Дівчата розмовляли, але тихо, зрозуміти він не міг, ближче підходити боявся. Могли вони зауважити, почати щось підозрювати.
На одній із яток продавали цукрову вату. Дівчата підійшли, Містле купила дві обмотані сніжними солодощами палички, одну вручила сіроволосій. Та легенько скубнула. Білий клаптик приклеївся до її губи. Містле стерла його обережним, пестливим рухом. Сіроволоса широко відкрила смарагдові очі, повільно облизнула губи, посміхнулася, насмішкувато схиляючи набік голову. Сервадіо відчув тремтіння, струмочок холодного поту, з карку між лопаток. Згадав він плітки, що кружляли щодо цих бандиток.
Він уже мав намір потихеньку відступити, було ясно, що нічого він не підслухає і не вишпигує.
Дівчата не розмовляли ні про що важливе, натомість неподалік, там, де згромадилася старшина розбійничих шайок, Ґіселер, Кейлі й інші галасливо сперечалися, торгувалися, верещали, раз у раз підставляли кубки під шпунт діжки. Від них Сервадіо міг перехопити слівце-інше, яке видало б найближчі плани банди, їхній шлях або мету. Якби вдалося йому підслухати й своєчасно доставити відомість солдатам префекта або агентам з Нільфгарду, які живо цікавилися Щурами, нагорода могла б виявитися у нього буквально у кишені. А якби спираючись на його інформацію префект зумів розставити вдалу засідку, Сервадіо міг розраховувати на по-справжньому значний приплив готівки. Бабі кожух куплю, думав він гарячково. Дітям чобітки нарешті й іграшок якихось… А собі…
Дівчата проходжалися вздовж яток, облизуючи й поскубуючи з патиків цукрову вату. Сервадіо раптом зрозумів, що за ними стежать. І вказують пальцями. Знав тих, хто вказували, злодіїв і конокрадів з шайки Пінти, що його звали Вирвихвостом.
Злодії обмінялися кількома промовисто голосними зауваженнями, розреготалися. Містле примружилася, поклала сіроволосій руку на плече.
— Горлички! — пхикнув один зі злодіїв Вирвихвоста, довгань із вусами, що виглядали, наче клоччя. — Диви, зара’ з дзьобків одна одній давати стануть!
Сервадіо помітив, як здригнулася сіроволоса, помітив, як Містле стискує пальці на її плечі. Злодії розреготалися хором. Містле повільно розвернулася, кілька відразу сміятися перестали. Але той, з вусами-віхтям, був чи занадто п’яним, чи цілковито позбавленим уяви.
— Може, хлопа котрійсь із вас тре’? — підійшов ближче, роблячи огидні й недвозначні жести. — Вірю, таких, як ви, відйохати добренько, і вмить усі збочення минуть! Гей! До тебе кажу, ти…
Не зумів її торкнутися. Сіроволоса крутнулася, наче атакуюча змія, меч блиснув і вдарив, раніше, ніж цукрова вата впала на землю. Вусань похитнувся, загельготів, наче індик, кров з перерубаної шиї бризнула довгим струменем. Дівчина крутнулася знову, двома танцювальними кроками дісталася до нього, тяла знову, хвиля червоного забризкала ятки, труп гепнувся, пісок навколо нього миттєво порудів. Хтось крикнув. Другий злодій нахилився, вихопив ніж з-за халяви, але у ту саму мить упав, збитий окутим руків’ям нагайки у руках Ґіселера.
— Досить буде одного трупа! — крикнув отаман Щурів. — Той тут сам собі винен, не знав, із ким задирається! Відступи, Фалько!
Сіроволоса тільки тепер опустила меч. Ґіселер підняв кошіль і тряхнув ним.
— Згідно із законам нашого братства, плачу за того вбитого. Поштиво і згідно з вагою, талер за кожен фунт паршивого трупа! І на тому розбрату кінець! Добре кажу, побратимці? Гей, Пінто, що скажеш?
Іскра, Кейлі, Реф й Ассе стали за отаманом. Обличчя мали, наче з каменю, долоні — на руків’ях мечей.
— Поштиво, — відізвався Вирвихвіст з групи своїх бандитів — низький кривоногий чолов’яга у шкіряному кабаті. — Ти правий, Ґіселере. Кінець сварці.
Сервадіо ковтнув слину, намагаючись розчинитися в юрмі, що вже зібралася навколо. Раптом відчув, що ані на гріш не має бажання крутитися поблизу Щурів і попелястоволосої дівчини, яку називали Фалькою. Раптом він вирішив, що обіцяна префектом нагорода аж ніяк не настільки висока, як йому здавалося.
Фалька спокійно сховала меч до піхов, роззирнулася. Сервадіо відступив, побачивши, як змінюється і кривиться раптом її обличчя.