— Ми маємо займатися майбутнім магії, — повторила Сабріна Ґлевіссіг. — Але майбутнє магії вирішує статус чародіїв. Наш статус. Наше значення. Роль, яку ми граємо у суспільстві. Довіра, шана та поштивість, загальна віра у нашу придатність, у те, що магія не підводить. Альтернатива, яка перед нами стоїть, дуже проста: або втрата статусу й ізоляція у вежах зі слонової кістки, або служба. Служба навіть на горі Содден, навіть як кондотьєрів…
— Або як слуги й дівки на посилках? — Трісс Мерігольд відкинула на спину своє чарівне волосся. — Із зігнутими спинами, готові до послуг на перший жест імператорського пальця? Бо саме таку роль віддасть нам Pax Nilfgaardiana[21], якщо запанує в усіх усюдах.
— Якщо запанує, — із натиском сказала Філіппа. — Ми альтернативи не маємо. Ми мусимо служити. Але магії. Не королям чи імператорам, не їхній теперішній політиці. Не справам расової інтеграції, бо й ця схильна до теперішніх політичних цілей. Наш конвент, дорогі пані, не для того був скликаний, щоб ми пристосовувалися до теперішньої політики й щоденних змін на лінії фронту. Не для того, аби ми гарячково шукали рішень, адекватних для ситуації, змінюючи колір шкіри, наче хамелеон. Роль нашої ложі повинна бути активною. І цілком зворотною. Реалізованою усіма доступними нам методами.
— Якщо я добре розумію, — підвела голову Шеала де Танкарвіль, — ти намовляєш нас до активного впливу на перебіг подій. Усіми методами. Навіть неправими?
— Про яке ти право говориш? Про те, що для манюпасів? Про те, що записане у кодексах, які ми самі опрацьовували й диктували королівським юристам? Нас зобов’язує тільки один закон. Наш!
— Розумію, — усміхнулася чародійка з Ковіру. — Тож ми вплинемо на перебіг подій. Якщо політика володарів нам не до вподоби, ми зазвичай її змінюємо. Так, Філіппо? А може, краще відразу звалити тих коронованих дурнів, позбавити їх влади й прогнати? Може, відразу перейняти владу?
— Ми вже садовили на тронах вигідних для нас володарів. Помилка наша полягала у тому, що ми не садовили на трон магію. Ми ніколи не давали магії абсолютної влади. Час виправити ту помилку.
— Ти, вочевидь, маєш на думці себе? — Сабріна Ґлевіссіг перехилилася через стіл. — Вочевидь, на троні Реданії? Її величність Філіппа Перша? Із Дійкстрою в ролі принца-консорта?
— Я не маю на думці себе. Не маю на думі королівство Реданія. Я маю на думці велике Королівство Півночі, у яке розвинеться сучасне королівство Ковір. Імперія, чия сила зрівняється із силою Нільфгарду, дякуючи чому терези світу, що у цю мить коливаються, прийдуть нарешті у рівновагу. Імперія, якою правитиме магія, яку ми винесемо на трон, оженивши спадкоємця ковірського престолу із чародійкою. Так, ви добре почули, шановні конфратерки, й дивитеся ви у потрібному напрямку. Так, це тут, за цим столом, саме на цьому порожньому місці посадимо ми дванадцяту чародійку ложі. А потім — посадимо її на троні.
Мовчанку, що встановилася, перервала Шеала де Танкарвіль.
— Проект і справді амбітний, — сказала вона із ноткою насмішки у голосі. — Насправді гідний нас усіх, які тут сидять. Цілковито обґрунтовує і створення такого ото конвенту. Все ж пустими здавалися б нам завдання менш вершинні, нехай би й вони коливалися на межі реальності й здійсненності. Це було б наче вбивати цвяшки астролябією. Ні-ні, краще відразу ставити перед собою завдання, які цілковито виконати неможливо.
— Чому ж неможливо?
— Змилуйся, Філіппо, — сказала Сабріна Ґлевіссіг. — Жоден із королів ніколи не візьме шлюб із чародійкою, жодне суспільство не сприйме чародійку на троні. На перешкоді стоїть віковічний звичай. Може, той звичай є немудрим, але — таким уже він є.
— Існують також перешкоди природи, сказала б я, технічної, — додала Маргарита Ло-Антіль. — Особа, яку можна було б сприймати разом із ковірським домом, мусила б виконати низку умов як наших, так і, власне, ковірського дому. Умови ті взаємно виключають себе, суперечать одна одній очевидним способом. Ти того не зауважила, Філіппо? Для нас то повинна бути особа вивчена магічно, цілковито віддана справі магії, такою, що розуміє свою роль і що може зіграти її уміло, непомітно, без підозр. Без диригентів і суфлерів, без якихось там сірих кардиналів, які стоять у тіні, на яких, при першому ж заколоті, звертається гнів рокошан. І заразом із тим, це мусить бути особа, яку Ковір сам, без помітного тиску з нашого боку, вибере як дружину наступника трону.