— Дійшло до битви. Подейкують. Я небагато про те знаю. Але так казали в замку.
— Якщо дійшло до битви, — нахмурилася Цірі, — то це вже війна! То що ти оце мені розповідаєш?
— Не вперше дійшло до битви, — пояснив Ярре, але дівчинка бачила, що він стає усе менше впевненим у собі. — На кордоні дуже часто доходить до інцидентів. Але це не має значення.
— Чого то не має?
— Є рівновага сил. Ані ми, ані нільфгардці не можемо нічого зробити. Й жодна зі сторін не може дати супротивникові casus belli…
— Дати що?
— Привід для війни. Розумієш? Тому збройний інцидент у Дол Анґра — це напевне випадкові справи, скоріше за все, розбійний напад чи сутички з контрабандистами… Жодним чином не можуть це бути акції регулярних військ — ані наших, ані нільфгардських… Бо це б, власне, й був би casus belli…
— Ага. Слухай, Ярре, а скажи мені…
Вона зробила паузу. Підвела раптом голову, швидко торкнулася пальцями скроні, нахмурилася.
— Я мушу йти, — сказала вона. — Пані Йеннефер мене викликає.
— Ти можеш її чути? — зацікавився хлопець. — На відстані? Яким чином…
— Я мушу йти, — повторила вона, встаючи й обтрушуючи коліна від пилу. — Слухай, Ярре. Я їду з пані Йеннефер у дуже важливих справах. Не знаю, коли ми повернемося. Попереджаю, ідеться про справи секретні, що стосуються виключно чародійок, тож не став жодних запитань.
Ярре також устав. Поправив одежу, але й далі не знав, що робити з руками. Погляд його став обридливо масним.
— Цірі…
— Що?
— Я… я…
— Не знаю, про що йдеться, — сказала вона нетерпляче, витріщаючи на нього свої великі смарагдові очі. — Ти, схоже, також цього не знаєш. Я пішла. Бувай, Ярре.
— До побачення… Цірі. Щасливої дороги. Я буду… Буду про тебе думати…
Цірі зітхнула.
— Я тут, пані Йеннефер!
Вона увірвалася у кімнату, наче камінь з катапульти, вдарені двері, відчиняючись, гепнули в стіну. Табурет, що стояв на дорозі, загрожував переломами ніг, але Цірі вправно перескочила його, виконала повний грації напівоберт і уявний удар мечем, засміялася радісно від удалого жарту. Хоча бігла вона швидко, але не задихалася, дихання її було рівним і спокійним. Вона пречудово вже опанувала контроль над цим.
— Я тут! — повторила.
— Нарешті. Роздягайся — і до балії. Швиденько.
Чародійка не оглядалася, не повертаючись від столу, спостерігала за Цірі в дзеркалі. Повільними рухами розчісувала свої вологі чорні локони, що розпрямлялися під натиском гребеня, щоб за мить знову скрутитися у лискучі хвилі.
Дівчинка блискавично розіп’яла застібки чобіт, скинула їх, вивільнилася від одягу і з плюскотом залізла в балію. Схопивши мило, почала енергійно натирати передпліччя.
Йеннефер сиділа нерухомо, дивлячись у вікно, гралася гребенем. Цірі пирхала, булькотіла й плювалася, бо змилки потрапили їй до рота. Труснула головою, задумуючись, чи існує закляття, що уможливлює миття без води, мила і втрати часу.
Чародійка відклала гребінь, але й далі замислено дивилася у вікно, на хмари круків і ворон, що з жахливим карканням летіли на схід. На столі, поряд із дзеркалом і пречудовою батареєю флаконів із косметикою, лежало кілька листів. Цірі знала, що Йеннефер чекала на ті листи давно, що від їх отримання залежав термін, коли вони виїдуть з монастиря. Всупереч тому, що вона сказала Ярре, дівчинка й поняття не мала, куди й навіщо вони їдуть. А в тих листах…
Для маскування хлюпаючи лівою рукою, вона склала пальці правої у жест, сконцентрувалася на формулі, втупила погляд у листи й послала імпульс.
— І не думай, — сказала Йеннефер, не повертаючись.
— Я вважала… — відкашлялася Цірі. — Вважала, що якийсь із них від Ґеральта…
— Якби так було, я б тобі його дала. — Чародійка розвернулася на стільці, усілася до неї передом. — Довго там ще того миття?
— Я закінчила.
— Встань, прошу.
Цірі послухалася. Йеннефер легенько посміхнулася.
— Так, — сказала. — Дитинство у тебе вже позаду. Там, де треба, — ти закруглилася. Опусти руки. Твої лікті мене не цікавлять. Ну-ну, давай без рум’янцю і фальшивого сорому. Це твоє тіло, найприродніша річ під сонцем. Те, що ти дозріваєш, настільки ж натурально. Якби доля твоя пішла інакше… Якби не війна, ти вже давно була б дружиною якогось княжича чи принца. Ти ж це розумієш, вірно? Ми розмовляли про плотські справи досить часто й настільки докладно, щоб ти знала, що ти вже жінка. Фізіологічно, зрозуміло. Ти ж, думаю, не забула, про що ми говорили?
— Ні, не забула.
— Під час візитів до Ярре ти, сподіваюся, також не маєш клопотів із пам’яттю?