Настали важкі, сповнені роботи дні, дні важкої науки, виснажливої праці. Йеннефер була рішучою, вимогливою, часто суворою, інколи владно-грізною. Але нудною не була ніколи. Раніше Цірі ледь утримувала повіки, що раз у раз опускалися у храмовій школі, а іноді траплялося їй і задрімати під час уроків, приспаній монотонним, лагідним голосом Неннеке, Іоли Першої, Зариськи чи інших жриць-учительок. Із Йеннефер таке було неможливим. І не тільки з огляду на тембр голосу чародійки, на вживані нею короткі, різко акцептовані речення. Найважливішим був зміст науки. Науки, що захоплювала, підносила, поглинала.
Більшу частину дня Цірі проводила з Йеннефер. Поверталася у дорміторій пізно вночі, падала на ліжко, наче колода, відразу засинала. Адептки нарікали, що вона страшенно хропе, намагалися її будити. Безрезультатно.
Цірі спала як мертва.
Без снів.
— О, боги! — Йеннефер роздратовано зітхнула, обіруч учепилася у чорні локони, опустила голову. — Це ж так легко! Якщо ти не зумієш опанувати цей жест, то що буде з важчими?
Цірі відвернулася, забурчала, фукнула, розтерла задерев’янілу долоню. Чародійка зітхнула знову.
— Поглянь іще раз на гравюру, подивися, як потрібно розставити пальці. Зверни увагу на стрілки-пояснення і на руни, що описують жест, який треба виконати.
— Я уже дивилася на той малюнок тисячі разів! Руни я розумію! Vort, cáelme. Ys, veloe. Від себе, повільно. Униз, швидко. Долоня… отак?
— А мізинчик?
— Неможливо його так поставити, одночасно не згинаючи безіменний!
— Дай мені руку.
— Ау-у-у!
— Тихіше, Цірі, бо Неннеке знову прибіжить сюди, думаючи, що здираю з тебе живцем шкіру або смажу в олії. Не змінюй положення пальців. А тепер виконай жест. Оберт, оберт зап’ястком! Добре. Тепер трусони долонею, розслаб пальці. І повтори. Ну, ні! Ти знаєш, що зробила? Якби таким чином кинула справжнє закляття, то місяць би носила руку в лубках! Чи в тебе руки з дерева?
— У мене рука, привчена до меча! Це через те!
— Дурня. Ґеральт усе життя махав мечем, а пальці має спритні і… гм-м-м… дуже делікатні. Далі, бридулько, спробуй іще раз. Ну, бачиш? Досить буде бажання. Досить буде постаратися. Ще раз. Добре. Трусони долонею. І ще раз. Добре. Втомилася?
— Трохи…
— Дозволь, я помасажую тобі долоню і передпліччя. Цірі, чого ти не використовуєш мазь, яку я тобі дала? Лапки маєш шорсткі, наче в баклана… А це що таке? Слід від перстеня, так? Чи мені здається, чи я тобі забороняла носити біжутерію?
— Але я той перстень виграла в Мирри в дзиґу! І носила його тільки півдня…
— На півдня задовго. Не носи його більше, прошу.
— Не розумію, чому не можна мені…
— Ти не мусиш розуміти, — відрізала чародійка, але в голосі її не було гніву. — Прошу, щоб ти не носила жодних оздоб цього типу. Якщо хочеш, вплети собі у волосся квіти. Сплети вінок. Але жодного металу, жодного кристалу, жодних каменів. Це важливо, Цірі. Як прийде час, я тобі поясню — чому. А поки що повір мені і пристосуйся до моєї вимоги.
— Ти носиш свою зірку, сережки й перстені! А мені не можна? Чи це тому, що я… дівиця?
— Бридулько. — Йеннефер посміхнулася, погладила її по голові. — Чи в тебе манія на тому пункті? Я вже тобі тлумачила, що немає жодного значення, чи є ти нею, чи не є. Жодного. Завтра вимий волосся, бо вже час, як бачу.
— Пані Йеннефер?
— Слухаю.
— Чи я можу… У межах щирості, яку ти мені обіцяла… Чи можу я про дещо запитати?
— Можеш. Але, боги, аби тільки не про дівоцтво, прошу.
Цірі закусила губу й довго мовчала.
— Проблема, — зітхнула Йеннефер. — Та нехай. Запитуй.
— Бо бач… — Цірі зарум’янилася, облизала губи. — Дівчата в дорміторії постійно пліткують і розповідають різні історії… Про свято Беллетейн і про всяке таке… А на мене говорять, що я шмаркачка, що дитина, бо вже час… Пані Йеннефер, як воно насправді є? Як впізнати, що вже прийшов час?
— …аби піти з чоловіком у ліжко?
Цірі залилася рум’янцем. Мовчала хвильку, потім підвела очі й кивнула.
— Це легко перевірити, — вільно сказала Йеннефер. — Якщо починаєш над тим роздумувати, то знак, що час цей уже настав.
— Але я аж ніяк не хочу!
— Це не обов’язково. Не хочеш — не йдеш.
— Ага. — Цірі знову закусила губу. — А той… Ну… Чоловік… Як пізнати, що це саме той, із яким…
— …можна піти в ліжко?
— Угу.
— Якщо взагалі є у тебе вибір, — чародійка скривила в усмішці губи, — а немає великої вправності, у першу чергу оцінюєш не чоловіка, а ліжко.