Якщо йшлося про життя еротичне, Трісс Мерігольд мала право вважатися типовою чародійкою. Почалося все від кислого смаку забороненого плоду, що збуджував через суворі правила академії й заборону майстрині, у якої вона практикувала. Потім прийшли самостійність, свобода й шалений проміскуїтет[9], що скінчився, як воно завжди буває, гіркотою, розчаруванням і зреченням. Настав довгий період самотності й відкриття, що для зняття стресу і напруження цілком зайвий той, хто хотів би вважати себе її паном і володарем одразу після того, коли перевернеться на спину й витре піт з чола. Що для того, щоб заспокоїти нерви, існують способи менш клопіткі, які, до того ж, не забруднюють рушники кров’ю, не пердять під ковдрою й не вимагають сніданку. Потім прийшов короткий і потішний період захоплення власною статтю, що скінчився висновком, що забруднення, пердіння й ненажерливість не є, принаймні, виключно доменом чоловіків. Нарешті, як і всі без винятку магічки, Трісс зупинилася на пригодах із іншими чародіями, спорадичними й дратуючими своїм холодним, технічним і чи не ритуальним перебігом.
І тоді з’явився Ґеральт із Рівії. Відьмак, який вів неспокійне життя, поєднаний дивним, неспокійним і бурхливим зв’язком із Йеннефер, її сердечною подругою.
Трісс спостерігала за ними двома й заздрила, хоча, здавалося, заздрити не було чому. Зв’язок той очевидним чином робив нещасливими їх обох, вів просто до знищення, був болісним і всупереч усілякій логіці… тривав. Трісс того не розуміла. І її це приваблювало. Приваблювало аж до того, що…
Вона звабила відьмака, лише трохи допомігши собі магією. Скористалася сприятливим часом. Моментом, коли він і Йеннефер вкотре поскакали одне одному поміж очі й різко розпрощалися. Ґеральт потребував тепла й хотів забутися.
Ні, Трісс не прагнула відібрати його в Йеннефер. Насправді їй більше важило залишитися з подругою, ніж із ним. Але короткий зв’язок із відьмаком її не розчарував. Вона знайшла те, чого шукала, — емоції у вигляді відчуття провини, страху й болю. Його болю. Вона пережила ту емоцію, збудилася нею і не зуміла про неї забути, коли вони розсталися. А що таке біль, зрозуміла недавно. У ту мить, коли несамовито запрагнула бути з ним знову. Хай ненадовго, хай на мить — але бути.
А зараз вона була настільки близько…
Трісс стиснула кулак і гепнула ним об подушку. «Ні, — подумала, — ні. Не будь дурепою, мала. Не думай про те. Думай про…»
Про Цірі? Чи це…
Так. Це справжня причина її візиту в Каер Морен. Попелястоволоса дівчинка, з котрої у Каер Морені хочуть зробити відьмака. Справжню відьмачку. Мутантку. Машину для вбивства, таку, якими є вони самі.
«Це ясно, — подумала вона раптом, знову відчуваючи різке піднесення, утім, цього разу зовсім іншого роду. — Це очевидно. Вони бажають провести дитину через мутацію, піддати її Випробуванню Трав і Змінам, але не знають, як це зробити. Зі старих живий тільки Весемір, а Весемір був лише вчителем фехтування. Захована в підземеллях Каер Морену Лабораторія, закурені бутлі легендарних еліксирів, алембики[10], печі й реторти… Жоден із них не знає, як тим користуватися. Бо безсумнівним фактом є те, що мутагенні еліксири в забуті часи розробив якийсь чародій-ренегат, а наступники чародія роками вдосконалювали їх, роками магічно контролювали процес Змін, яким піддавали дітей. І в якусь мить ланцюг обірвався. Забракло магічного знання та вмінь. Відьмаки мають зілля і Трави, мають Лабораторію. Знають рецептуру. Але не мають чародія».
«Хтозна, — подумала вона, — може, вони намагалися? Давали дітям декокти, зроблені без використання магії?»
Здригнулася від думки про те, що могло з тими дітьми діятися.
«А зараз, — подумала, — вони хочуть піддати мутації дівчинку, але не вміють. А це може означати… Це може означати, що мене попросять про допомогу. І тоді я побачу те, чого не бачив жоден із живих чародіїв, дізнаюся про те, чого не знає жоден із живих чародіїв. Славетні Трави й зілля, що тримають у найглибшій таємниці, секретні вірусові культури, прославлені загадкові рецептури…
І то я складу сіроволосій дитині серію еліксирів, буду спостерігати мутаційні Зміни, буду на власні очі бачити, як…
9
Проміскуїтет — сексуальна нерозбірливість, стадія нічим не обмежених статевих зносин з різними партнерами.