— А тут? На боці? Що то було? Ковальський молот?
Цірі засичала від болю, почервоніла.
— Це я впала з гребеня…
— …а гребінь тебе вгатив, — закінчила Трісс, іще з більшими труднощами себе опановуючи.
Цірі пирхнула.
— Як гребінь може вгатити, якщо він вкопаний у землю? Не може! Це я просто впала. Учила оберт у стрибку, і в мене не вийшло. Від того — синець. Бо я вдарилася об стовпчик.
— І лежала два дні? Маєш проблеми з диханням? Болить?
— Та ні. Коен мене розтер і зараз же знову загнав на гребінь. Так треба, розумієш? Інакше впіймаєш переляк.
— Що?
— Упіймаєш переляк, — гордо повторила Цірі й відгорнула з чола попелястий чубчик. — Не знаєш? Навіть коли з тобою щось станеться, треба відразу на снаряд, бо інакше боятимешся, а якщо боятимешся, то фіг там вийде в тебе навчання. Відмовлятися не можна. Ґеральт так сказав.
— Мушу запам’ятати ту максиму, — процідила чародійка. — Як і те, що походить вона, власне, від Ґеральта. Це непоганий рецепт для життя, от тільки я не впевнена, що він придатний для будь-яких обставин. Але досить легко його реалізовувати чужим коштом. Тож відмовлятися не можна? Нехай навіть тебе б’ють і лупцюють тисячами способів, ти маєш устати й тренуватися далі?
— Ну певно. Відьмак нічого не боїться.
— Справді? А ти, Цірі? Нічого не боїшся? Відповідай щиро.
Дівчинка відвернулася, закусила губу.
— А нікому не скажеш?
— Не скажу.
— Більш за все я боюся двох маятників. Двох відразу. І вітряка, але тільки тоді, якщо його запустити на швидкості. А ще є довга жердина, на ній, оце, я мушу досі з тією, ну… зі сра… Страховкою. Ламберт каже, що я вайло й роззява, але це ж неправда. Ґеральт сказав, що в мене трохи інакша тяжкість, бо я ж дівчина. Мушу просто більше тренуватися, хіба що… Я хотіла тебе про дещо запитати. Можу?
— Можеш.
— Якщо ти знаєшся на магії й на закляттях… Якщо вмієш чарувати… Чи могла б ти зробити так, щоб я була хлопчиком?
— Ні, — відповіла Трісс тоном, у якому бринів лід. — Не могла б.
— Гм-м… — явно стривожилася мала відьмачка. — А чи могла б ти принаймні…
— Принаймні що?
— Чи могла б ти зробити так, щоб я не мусила… — Цірі зарум’янилася. — Скажу тобі на вухо.
— Кажи. — Трісс нахилилася. — Я слухаю.
Цірі, червоніючи ще більше, наблизила обличчя до каштанового волосся чародійки.
Трісс випрямилася різко, а очі її загорілися.
— Сьогодні? Зараз?
— Гм.
— Ясна і йохана холера! — крикнула чародійка й копнула табурет так, що той аж гупнув об двері, збиваючи щурячу шкіру. — Зараза, мор, пранці й чума! Я хіба повбиваю тих клятих дурнів!
— Заспокойся, Мерігольд, — сказав Ламберт. — Ти збудилася неспівмірно й цілком без приводу.
— Не повчай мене! І припини звертатися до мене «Мерігольд»! А краще за все буде, якщо ти взагалі помовчиш. Не до тебе я говорю. Весеміре, Ґеральте, чи хтось із вас знав, як жорстоко скатована та дитина? У неї на тілі жодного живого місця немає.
— Дитинко, — поважно сказав Весемір, — не дай емоціям захопити себе. Ти виховувалася інакше, ти інакше дивишся на виховання дітей. Цірі походить з Півдня, там дівчаток і хлопчаків виховують зовсім однаково, без жодної різниці, як серед ельфів. На поні її посадили, коли мала вона п’ять років, коли мала вісім — уже їздила на полювання. Учили її користуватися луком, списом і мечем. Синці для Цірі — не новина…
— Не розповідайте мені дурниць, — підвелася Трісс. — Не вдавайте дурників. Це не поні, це не прогулянка й не потяг із санчат. Це Каер Морен! На тих ваших вітряках і маятниках, на вашій Катівні поламали кістки й поскручували в’язи десятки хлопців, крутих і навчених волоцюг, подібних до вас, зібраних по шляхах і витягнутих з канав. Жилавих, із чималим досвідом короткого життя гультяїв і розбишак. Які шанси має Цірі? Навіть вихована на Півдні, навіть по-ельфійськи, навіть під рукою такої бій-баби, як Левиця Каланте, ця мала була й досі є княжною. Делікатна шкіра, дрібна будова тіла, легка кістка… Це дівчинка! Що ви хотіли з неї зробити? Відьмака?
— Ця дівчинка, — тихо й спокійно відізвався Ґеральт, — ця делікатна й дрібна княжна пережила Цінтрійську різанину. Залишена тільки на себе, прокралася крізь когорти Нільфгарду. Зуміла уникнути мародерів, що розгулялися по селах, тих, що грабували та мордували все живе. Витримала два тижні в лісах Заріччя, абсолютно сама. Місяць мандрувала із групою втікачів, важко працюючи нарівні з усіма й нарівні з усіма голодуючи. Майже півроку вона працювала у полі й біля худоби, прийнята хлопською родиною. Повір мені, Трісс, життя дало їй досвід, навчило й загартувало не гірше, ніж подібних до нас гультяїв, яких приводять до Каер Морену з гостинців. Цірі не слабша від подібних до нас, небажаних байстрюків, яких підкидають відьмакам по корчмах, наче кошенят, у плетених кошиках. А її стать? Яке це має значення?