— Ти ще питаєш? Ти ще смієш про це питати? — крикнула чародійка. — Яке це має значення? Та таке, що дівчина не подібна до вас, вона має свої власні дні! І винятково погано це переносить! А ви хочете, щоб вона вихаркувала легені на Катівні й на якихось проклятих вітряках!
Хоча й розлючена, Трісс відчула розкішне задоволення, бачачи дурнуваті вирази облич молодих відьмаків і раптом відвислу щелепу Весеміра.
— Ви навіть не знали, — кивнула вона зі спокійним уже, заклопотаним, лагідним докором. — Семеро няньок. Їй соромно сказати вам про те, бо навчено її, що про такі речі чоловікам не говорять. І вона соромиться слабкості, болю і того, що вона менш управна. Чи хтось із вас про те подумав? Зацікавився тим? Чи намагався здогадатися, що її турбує? А може, вона вперше в житті кривавила тут у вас, у Каер Морені? І плакала ночами, ні в кого не знаходячи співчуття, втіхи, навіть розуміння? Чи хтось із вас взагалі про те подумав?
— Припини, Трісс, — тихо простогнав Ґеральт. — Досить. Ти добилася, чого хотіла. А може, й більшого, ніж хотіла.
— Зараза б це взяла, — вилаявся Коен. — Добрячих дурнів із нас зроблено, нема слів. Ех, Весеміре, що ти…
— Замовч! — гарикнув старий відьмак. — Нічого не кажи.
Найнеочікуваніше вчинив Ескель, котрий устав, підійшов до чародійки, низько нахилившись, узяв її долоню і шанобливо поцілував. Вона швидко висмикнула руку. Не для того, щоб продемонструвати злість і роздратування, але щоб перервати приємну наскрізну вібрацію, яку викликав дотик відьмака. Ескель еманував сильно. Сильніше за Ґеральта.
— Трісс, — сказав він, заклопотано потираючи паскудний шрам на щоці. — Допоможи нам. Просимо тебе про це. Допоможи нам, Трісс.
Чародійка глянула йому в очі, стиснула губи.
— У чому? У чому я маю вам допомогти, Ескелю?
Ескель знову потер шрам, глянув на Ґеральта. Біловолосий відьмак нахилив голову, заслонив очі долонею. Весемір голосно кахикнув.
У цю мить скрипнули двері, до зали увійшла Цірі. Кахикання Весеміра перетворилося на щось, схоже на задушливий, голосний вдих. Ламберт відкрив рота. Трісс стримала хихотіння.
Цірі, підстрижена й розчесана, йшла до них дрібненькими крочками, обережно підтримуючи темно-блакитну сукню, вкорочену й підігнану, але все ще зі слідами перевезення у в’юках. На шиї дівчинки блищав другий презент від чародійки — чорна змійка з лакованої шкіри, з рубіновим очком і золотою застібкою.
Цірі зупинилася перед Весеміром. Не дуже розуміючи, що робити з руками, сунула великі пальці за поясок.
— Я не можу сьогодні тренуватися, — промовила повільно й вагомо, у суцільній тиші, — бо я… Я…
Глянула на чародійку. Трісс підморгнула їй, кривлячись, наче задоволений з пустощів шибеник, ворухнула устами, підказуючи вивчене формулювання.
— Немічна! — закінчила Цірі голосно й гордовито, задираючи ніс майже до стелі.
Весемір знову закахикав. Але Ескель, любий Ескель не втратив голови, ще раз повів себе належно.
— Вочевидь, — сказав він вільно, посміхаючись. — Це, вочевидь, зрозуміло, й ми призупинимо тренування до того часу, коли неміч мине. Теоретичні уроки ми також скоротимо, а якщо ти почуватимешся зле, то ми й те відкладемо. Якщо ти потребуєш медикаментів чи…
— Я за це візьмуся, — втрутилася Трісс, також вільно.
— Ага… — Цірі тільки тепер легенько зарум’янилася, глянула на старого відьмака. — Дядю Весеміре, я попросила Трісс… То значить, пані Мерігольд, щоби… Чи… Ну, щоби вона тут з нами залишилася. Надовго. Довго. Але Трісс сказала, що ти мусиш на це дати згоду чи… Дядю Весеміре! Погодься!
— Я погоджуюся… — вичавив Весемір. — Вочевидь, я погоджуюся…
— Ми дуже раді. — Ґеральт тільки тепер відвів руку від чола. — Ми дуже раді, Трісс.
Чародійка легенько кивнула в його бік і невинно закліпала віями, накручуючи на палець каштановий локон. Ґеральт мав кам’яне обличчя.
— Ти дуже вірно і ввічливо вчинила, Цірі, — сказав він, — запропонувавши пані Мерігольд довше погостювати в Каер Морені. Я тобою пишаюся.
Цірі почервоніла, широко посміхаючись. Чародійка подала їй іще один умовний знак.
— А тепер, — сказала дівчинка, ще вище задираючи носа, — залишу вас одних, бо, напевне, ви хочете обговорити із Трісс різні важливі справи. Пані Мерігольд, дядько Весеміре, панове… Прощаюся. Поки що.