— Перебільшуєш, Мерігольд.
— Ламберте. — Ґеральт відпустив медальйон, поклав долоні на стіл. — По-перше, не звертайся до Трісс «Мерігольд», вона багато разів просила, щоб ти такого не робив. По-друге, Трісс не перебільшує. Я на власні очі бачив у ділі матусю Цірі, принцесу Паветту. Скажу вам, було там на що подивитися. Не знаю, чи була вона Джерелом, але ніхто не підозрював про її здібності, поки вона на волосину розминулася з тим, щоб дощенту зруйнувати королівський бург у Цінтрі.
— Тож треба взяти до уваги, — сказав Ескель, запалюючи свічку в іще одному ліхтареві, — що Цірі все ж може мати генетичний спадок.
— Не просто може, — сказав Весемір. — Вона його успадкувала. З одного боку, Ламберт має рацію. Цірі не в змозі складати Знаки. З іншого… Ми всі бачили…
Він замовк, глянув на Цірі, яка радісним писком позначила власну перемогу в грі в «цапки». Трісс бачила посмішку на обличчі Коена й не сумнівалася, що той дозволив дівчинці перемогти.
— А власне, — промовила вона насмішкувато. — Усі ви бачили. Що бачили? За яких обставин ви те бачили? Чи не здається вам, хлопці, що прийшов час для щирішого признання? До диявола, я ж сказала, що збережу секрети. Ви маєте моє слово.
Ламберт глянув на Ґеральта, Ґеральт кивнув, дозволяючи. Молодший відьмак устав, зняв з високої полиці велику чотирикутну кришталеву карафу й менший флакончик. Перелив уміст флакончика до карафи, струснув нею кілька разів, налив прозору рідину до кубків, що стояли на столі.
— Випий із нами, Трісс.
— Це що, правда настільки страшна, — зіронізувала вона, — що на тверезо про неї не вдасться поговорити? Що треба нарізатися, щоб змогти її вислухати?
— Не мудруй. Спробуй. Краще зрозумієш.
— А що воно?
— Біла Чайка.
— Що?
— Легкий засіб, — посміхнувся Ескель, — для добрих снів.
— Хай йому грець! Відьмачий галюциноген? Так ось від чого у вас так очі вечорами світяться!
— Біла Чайка дуже лагідна. Галюциноген — то Чорна.
— Якщо в цій рідині є магія, я не можу її пригубити!
— Виключно природні складові, — заспокоїв Ґеральт, але вираз обличчя, як вона помітила, мав напружений. Скоріше за все, боявся запитань про склад еліксиру. — До того ж розведено її у великій кількості води. Ми не пропонували б тобі щось, що могло б зашкодити.
Піниста рідина з дивним смаком ударила холодом у горло, теплом розлилася по тілу. Чародійка провела язиком по яснам і піднебінню. Не могла розпізнати жодної складової.
— Ви дали Цірі напитися цієї… Чайки, — здогадалася вона. — І тоді…
— То була випадковість, — швидко перебив Ґеральт. — Першого ж вечора, одразу після приїзду… Вона була спрагла, Чайка стояла на столі. Не встигли ми відреагувати, вона випила одним ковтком. І впала в транс.
— Натерпілися ми страху, — признався Весемір і зітхнув. — Ох, наїлися ми, дитинко. По саме горло.
— Вона заговорила не своїм голосом, — спокійно промовила чародійка, дивлячись в очі відьмакам — блискучі у світлі свічок. — Заговорила про речі і справи, про які не могла знати. Почала… пророкувати. Вірно? Що говорила?
— Дурню, — сухо промовив Ламберт. — Позбавлені сенсу дурощі.
— Не сумніваюся, — вона глянула на нього, — що тоді вона з тобою чудово порозумілася. Дурощі — то твоя спеціалізація, переконуюся у цьому, скільки б разів ти не відкривав рота. Тож будь ласкавий, не відкривай його деякий час. Добре?
— Цього разу, — сказав поважно Ескель, потираючи шрам на щоці, — Ламберт має слушність, Трісс. Тоді, коли вона випила Чайку, Цірі і справді заговорила так, що нічого неможливо було зрозуміти. Тоді, за першим разом, це було белькотіння. От тільки…
Він урвав себе. Тріс похитала головою.
— Тільки за другим разом вона заговорила осмислено, — здогадалася. — Тож був і другий раз. Також після наркотика, випитого через вашу неуважність?
— Трісс. — Ґеральт підвів голову. — Не час на дотепну іронію. Нас воно не тішить. Нас воно лякає й непокоїть. Так, був і другий, був і третій раз. Цірі досить невдало впала на тренуванні. Знепритомніла. Коли прийшла до тями, знову була в трансі. І знову маячила. Знову це був не її голос. І знову це було незрозуміло. Але я вже чув подібні голоси, подібний спосіб мовлення. Так говорять ті бідні, хворі, безумні жінки, яких звуть оракулами. Ти розумієш, про що я?
— Цілком. Це був другий раз. Переходь до третього.
Ґеральт обтер передпліччям чоло, яке раптом спітніло.
— Цірі часто прокидається вночі, — почав. — Із криком. Вона багато через що пройшла. Не бажає про те говорити, але вона, безсумнівно, бачила в Цінтрі й в Анґрені речі, які дитина бачити не має. Я навіть побоююся, що… хтось її скривдив. Це повертається у снах… Звичайно її легко заспокоїти, засинає вона без мороки… Але одного разу після пробудження… вона знову опинилася у трансі. Знову говорила чужим, неприємним… злим голосом. Говорила виразно й зі значенням. Провіщувала. І провістила нам…