— І підмалюємося знову!
— Ні. Накажемо Ламберту натопити лазню і викупаємося.
— Знову? Ламберт говорив, що ми використовуємо занадто багато палива на ту купіль.
— Lambert cáen me a’báeth aep arse.
— Що? Цього я не зрозуміла…
— З часом ти опануєш і ідіоми. До весни ми маємо чимало часу для науки. А тепер… Va’en aesledde, me elaine luned!
— Оце, на тій гравюрі… Ні, прокляття, не на тій… На цій. Оце, як ти вже знаєш, гуль… Послухаємо, Цірі, що ти вивчила про гуля… Гей, глянь на мене! Що, дідько, в тебе на повіках?
— Краще самопочуття!
— Що? А, хай йому. Ну, слухаю.
— Гм-м… Гуль, дядьку Весеміре, — це потвора, яка пожирає трупи. Зустріти його можна на цвинтарях, біля курганів, усюди, де закопують мертвих. У нек… некрополях. На полях боїв, після битв…
— Тож він небезпечний тільки для небіжчиків, так?
— Ні, не тільки. На живих гуль також нападає. Коли він голодний чи коли впадає у лють. Якщо, наприклад, битва… Багато загиблих людей…
— Що з тобою, Цірі?
— Нічого…
— Цірі, послухай. Забудь про те. Те вже не повернеться.
— Я бачила… У Соддені й на Заріччі… Цілі поля… Лежали там, гризли їх вовки й здичавілі пси. Дзьобали їх птахи… Напевне, були там і гулі…
— Саме тому ти тепер учиш про гулів, Цірі. Те, про що ми знаємо, перестає бути кошмаром. Те, з чим уміємо битися, вже не настільки грізне. Як б’ються з гулем, Цірі?
— Срібним мечем. Гуль вразливий для срібла.
— Для чого ще?
— Для різкого світла. І для вогню.
— А значить, можна з ним битися за допомогою світла та вогню?
— Можна, але це небезпечно. Відьмак не використовує світло чи вогонь, бо це заважає бачити. Будь-яке світло викликає тіні, а тіні утруднюють орієнтацію. Треба завжди битися у темряві, при світлі місяця чи зірок.
— Дуже слушно. Ти добре запам’ятала, ти розумна дівчинка. А тепер глянь сюди, на цю гравюру.
— Бе-е-е-е-е…
— Ага, це й насправді не дуже красива кур… створіння. Це гравейр. Гравейр — це різновид гуля. Він дуже подібний до гуля, але значно більший. Вирізняють його також, як бачиш, три кістяні гребені на черепі. Все інше в нього — як і в кожного трупоїда. Зверни увагу. Кігті короткі й тупі, пристосовані для розкопування могил, для риття землі. Міцні зуби, якими він трощить кістки, і довгий тонкий язик, що слугує для вилизування з них кісткового мозку, напіврозкладеного. Такий добре засмерділий кістковий мозок для гравейра — це делікатес… Що з тобою?
— Н-н-нічого.
— Ти вся бліда. Й зелена. Малувато їси. Сніданок ти їла?
— Та-а-а-ак. Їла.
— Про що то я… Ага. Мало не забув. Запам’ятай, бо це важливо. Гравейри, як і гулі й інші потвори з цієї групи, не мають власної екологічної ніші. Вони є реліктами періоду поєднання сфер. Убиваючи їх, ми не порушуємо рівновагу й зв’язки, які панують у природі, у нашій теперішній сфері. У нашій теперішній сфері ці потвори чужі й для них немає місця. Ти це розумієш, Цірі?
— Розумію, дядько Весеміре. Ґеральт це мені пояснював. Я все знаю. Екологічна ніша — це…
— Добре, добре. Я знаю, що воно таке, і коли Ґеральт тобі пояснив, то не маєш мені того повторювати. Повернімося до гравейра. Гравейри трапляються досить рідко, на щастя, бо то страшенно небезпечні сучі сини. Найменша рана в битві з гравейром означає зараження трупною отрутою. Яким еліксиром лікується зараження трупною отрутою, Цірі?
— «Іволга».
— Вірно. Але краще уникати зараження. Тому, коли ти б’єшся з гравейром, не можна наближатися до того лайна. Битися — завжди на дистанції, а удар завдавати на відскоку.
— Гм-м… А в яке місце найкраще його рубонути?
— Зараз ми перейдемо власне до цього. Поглянь…
— Ще раз, Цірі. Давай вивчимо це повільненько, так, аби ти могла опанувати кожен рух. Подивися, я атакую тебе терцією, згинаюся для уколу… Чому ти відступаєш?
— Бо я знаю, що це — фінт! Ти можеш піти в широкий сіністер або вдарити верхньою квартою. А я відступаю і парирую контрвипадом!
— Вважаєш? А якщо я зроблю так?
— Ау-у-у!!! Мало ж бути повільно! Що я зробила невірно? Скажи, Коене!
— Нічого. Я просто вищий і сильніший.
— Це нечесно!
— Немає такого, як чесний бій. У бою використовуються будь-яка перевага і будь-яка можливість, яка випадає. Відступаючи, ти дала мені можливість вкласти в удар більше сили. Замість відступати треба було застосувати напівоберт уліво і спробувати тяти мене знизу, квартою в декстер, під підборіддя, у щоку або в горло.
— Аякже, так би ти мені й дозволив! Зробиш зворотній оберт і дістанеш мене в лівий бік шиї, перш ніж устигну поставити блок! Звідки я маю знати, що ти зробиш?