— Так, — відповів Сеґелін. — Якщо вона нападає поза старим палацом. У палаці люди гинуть завжди, незалежно від фази місяця. Але назовні вона виходить тільки під час повні, та й те не кожної.
— Чи був хоча б один випадок нападу вдень?
— Ні. Вдень не було.
— Вона завжди пожирає жертви?
Велерад сплюнув на солому.
— Хай тобі, Ґеральте, зараз же вечеря буде. Тьфу! Пожирає, надкусює, залишає — по-всякому буває, напевно, від настрою залежить. Одному тільки голову відгризла, пару інших — випатрала, а кількох — обгризла добіла, догола, можна сказати. Така вже, мать її!
— Обережно, Велераде, — сикнув Остріт. — Про стриґу бовкай, що захочеш, але Адди не ображай при мені, бо при королі — не посмієш!
— Чи був такий, на кого вона напала, а той вижив? — запитав відьмак, здавалося, не звертаючи уваги на вибух вельможі.
Сеґелін й Остріт перезирнулися.
— Так, — сказав бородань. — На самому початку, шість років тому, кинулася вона на двох солдатів, які стояли біля крипти на варті. Одному вдалося втекти.
— І пізніше, — втрутився Велерад, — мірошник, на якого вона напала під містом. Пригадуєте?
Мірошника привели на другий день, пізно ввечері, до кімнатки над кордегардією[6], де поселили відьмака. Привів його солдат у плащі із відлогою.
Розмова результатів майже не дала. Мірошник був переляканий, белькотів, затинався.
Більше відьмаку сказали його шрами: стриґа мала чималий розмах щелеп і насправді гострі зуби: на диво довгі верхні ікла — чотири, по два з кожного боку. Пазурі, напевне, гостріші, аніж у дикого кота, хоча й не такі криві. Зрештою, тільки тому мірошнику і вдалося вирватися.
Скінчивши огляд, Ґеральт кивнув мірошнику й солдату, відпустивши їх. Солдат випхав хлопа за двері й скинув відлогу. То був то Фольтест власною персоною.
— Сиди, не вставай, — сказав король. — Візит неофіційний. Ти задоволений розвідкою? Я чув, що ти був у замку у полудень.
— Так, пане.
— Коли візьмешся до справи?
— До повного місяця ще чотири дні. Після повні.
— Бажаєш спочатку придивитися?
— Немає такої потреби. Але наїдена… принцеса… буде менш рухливою.
— Стриґа, майстре, стриґа. Не гратимемося у дипломатію. Принцесою вона тільки-но буде. Зрештою, про те я й прийшов із тобою порозмовляти. Відповідай, неофіційно, коротко і ясно: буде чи не буде? Тільки-от не прикривайся аніяким там кодексом.
Ґеральт потер чоло.
— Я, королю, підтверджую: чари можна зняти. І якщо не помиляюся, то дійсно — провівши ніч у замку. Треті півні, якщо застануть стриґу поза саркофагом, ліквідують прокляття. Так звичайно зі стриґами й чинять.
— Так просто?
— Це не просто. Треба ту ніч пережити — це раз. Можуть, крім того, бути відхилення від норми. Наприклад, не одна ніч, а три. По черзі. Також є випадки… ну… безнадійні.
— Так, — підвищив голос Фольтест. — Я це від декого весь час чую. Убити потвору, бо то невиліковний випадок. Майстре, я впевнений, що із тобою вже розмовляли. Га? Зарубати людожерку без церемоній, одразу, а королю сказати, що на то не було іншої ради. Король не заплатить, ми заплатимо. Дуже вигідний варіант. І дешевий. Бо король накаже відтяти відьмаку голову чи повісити його, а золото залишиться у кишені.
— А король справді накаже відтяти відьмаку голову? — скривився Ґеральт.
Фольтест деякий час дивився рівійцю у вічі.
— Король і сам не знає, — сказав нарешті. — Але враховувати таку можливість відьмаку, гадаю, варто.
Тепер хвилину помовчав Ґеральт.
— Я маю намір зробити все, що в моїх силах, — сказав нарешті. — Але якщо все піде погано, то я буду боронити своє життя. Вам, пане, також варто враховувати таку можливість.
Фольтест устав.
— Ти мене не зрозумів. Не про те йдеться. Це ясно, ти її уб’єш, якщо стане гаряче, — подобається це мені чи ні. Бо інакше вона вб’є тебе — напевне і незворотньо. Я того не розголошую, але я б не покарав нікого, хто вбив би її, захищаючи себе. Але я не дозволю, аби вбили її, не спробувавши врятувати. Уже були спроби підпалити старий палац, стріляли в неї з луків, викопували вовчі ями, ставили сильця і капкани, поки я кількох не повісив. Але не про те йдеться. Майстре, слухай!
— Слухаю.
— Після тих третіх півнів, якщо я все добре розумію, стриґи не буде. А що буде?
— Якщо все піде добре — чотирнадцятирічна дівчинка.
— Червоноока? Із крокодилячими зубами?