- Гарний спосіб, - засміявся відьмак. - І що - злочинність зменшилась?
- Аніскілечки!
- Що ж, пора мені до палацу. - До того, новішого...
- Я проведу тебе. А як щодо пропозиції розумних людей?
- Бургомістре, - мовив Геральт, - ну, навіщо поспішати? Адже нещасливий випадок під час роботи справді можливий, незалежно від моїх намірів. Розумним людям годилося б поміркувати, як захистити мене від королівського гніву, а заразом приготувати тих півтори тисячі золотих, про які подейкують...
- Подейкують про тисячу.
- Ні, пане Велераде, - твердо сказав відьмак. - Той, кому ви пропонували тисячу, втік від самого лиш вигляду потвори навіть не торгуючись. Це означає, що ризику тут більш, ніж на тисячу. А може, більше, ніж на півтори, - побачимо. Я, зрозуміло, ще зайду попрощатись.
Велерад почухав потилицю.
- Геральте! Давай за тисячу двісті?
- Ні, бургомістре. Це не легка робота. Король дає три, а мушу вам сказати, відчарувати часом буває легше, аніж забити. Зрештою, хтось із моїх попередників забив би вже ту упирицю, коли б це було так просто. Чи, гадаєте, вони дали себе загризти тільки тому, що боялися короля?
- Гаразд, друже, - Велерад сумно кивнув головою. - Хай буде по-твоєму. ТіЛьки перед королем ні мур-мур про якийсь там нещасливий випадок під час роботи. Щиро тобі раджу.
Фолтест був худорлявий і мав гарне, навіть занадто гарне обличчя. Нема йому й сорока, як відзначив про себе відьмак. Фолтест сидів у різьбленому з чорного дерева кріслі, витягши ноги до каміна, біля якого грілося двоє псів. Поруч, на скрині, сидів кремезний немолодий уже чолов’яга з бородою. За королем стояв другий, з гордою поставою і в пишних шатах. Вельможа.
- Відьмак із Ривії? - мовив король по хвилинній паузі, яка запала після Велерадових слів.
- Так, пане! - Геральт схилив голову.
- Чого тобі так посивіла чуприна? Від чарувань? Бачу, ти не старий... Ну, гаразд, гаразд. Це жарт, не кажи нічого. Досвід, я думаю, якийсь маєш?
- Так, пане.
- Я б охоче послухав.
Геральт уклонився ще нижче.
- На жаль, пане, кодекс забороняє нам розповідати про те, що робимо.
- Зручний кодекс, пане відьмаку, вельми, вельми зручний! Ну, гаразд, без подробиць. Із лісовиками ти мав справу?
- Так.
- Аз чортами, відьмами?
- Теж.
Фолтест хвильку повагався.
- А з упирями?
Геральт підвів голову й глянув королю в очі.
- Теж.
Фолтест відвів погляд.
- Велераде!
- Слухаю, милостивий пане.
- Ти все йому пояснив?
- Так, милостивий пане. Він так само вважає, що королівну можна відчаклувати.
- Це і я знаю. Але як, пане відьмаку?.. Ах, справді, забув! Кодекс!.. Ну, гаразд. Одне лише застереження. Тут уже побувало у мене кілька відьмаків. Ти сказав йому про це, Велераде?.. Гаразд. Отже, знаю від них, що ваше ремесло - то радше вбивання, ніж відчакловування. Це мені не підходить. Якщо бодай волосина спаде з доньчиної голови, накладеш своєю. Ото й усе. Ти, Остріте, й ви, пане Сегеліне, зостаньтеся. Розкажіть йому все, що його цікавить. Відьмаки завжди надзвичайно допитливі. Нагодуйте його, і хай живе в палаці. По шинках щоб не тинявся.
Король устав, свиснув до собак і подався з кімнати, шарудячи ногами по соломі, що вкривала долівку. У дверях обернувся:
- Зробиш усе як слід, відьмаку, - й нагорода твоя. Може, навіть іще щось докину, якщо гарно цю справу залагодиш. Ясна річ, балачки про шлюб із королівною - то все дурниця. Не думаєш же ти, що я віддам доньку за якогось приблуду?
- Ні, пане. Не думаю.
- Отож-бо. Виходить, ти справді розумний чоловік.
Фолтест вийшов і зачинив по собі двері. Велерад і вельможі, що досі стояли, відразу ж усілись за стіл. Бургомістр першим ділом допив королівський кубок, зазирнув у дзбан і міцно вилаявся. Остріт, що всівсь у Фолтестове крісло, позирав на відьмака з-під лоба й погладжував різьблені бильця. Сегелін, бородань, кивнув Геральтові:
- Сідайте, пане відьмаку, сідайте. Незабаром принесуть вечерю. Про що б ви хотіли ще побалакати? Бургомістр Велерад, сподіваюся, розповів вам усе. Знаю його давно і не сумніваюся, що сказав радше забагато, аніж замало.
- Маю ще кілька запитань.
- Давайте.
- Пан бургомістр казав, що тільки-но упириця об’явилася, король наскликав юрбу відунів.
- Атож. Тільки не кажіть “упириця”, а кажіть “королівна”. Легше буде уникнути подібної помилки при королі - й пов’язаних із цим прикростей.
- Чи був серед відунів справді славетний?
- Були. Не пам’ятаю, щоправда, імен... А ви, пане Остріте?