Цірі вже хотіла спитати, хто отой Бонгарт, але випередили її — майже одночасно, єдиним голосом — Реф і Ассе.
— То мисливець за нагородами, — похмуро пояснив Ґіселер. — Раніше начебто жовнірською долею перебивався, тоді — мандрівною торгівлею, врешті взявся за вбивства людей за нагороду. Сучий син, яких мало.
— Говорять, — досить безтурботно сказав Кейлі, — що коли б усіх, кого Бонгарт засік, на одному жальнику схотіли поховати, той жальник на половину морга[5] мав би бути.
Містле насипала білого пороху в заглибину поміж великим і вказівним пальцем, різко вдихнула.
— Бонгарт ганзу Великого Лотара розбив, — сказала. — Засік його й брата, того, що Мухоморцем звали.
— Кажуть: ударом у спину, — кинув Кейлі.
— Також Вальдеса забив, — додав Ґіселер. — А як Вальдес загинув, то розпалася і його ганза. Одна з кращих була. Порядне, круте гуляйполе. Чьоткі чуваки. Думав я свого часу до них пристати. До того, як ми знюхалися.
— Усе правда, — сказав Готспорн. — Такої ганзи, як ганза Вальдеса, не було другої — і не буде. Пісні про те співають, як вирвалися вони з облави під Сардою. Ото голови буйні, ото вмілість кавалерська! Мало хто з ними зрівнятися міг.
Щури раптом замовкли і втупили в нього очі, блискучі й злі.
— Ми, — через хвилинку тиші вицідив Кейлі, — вшістьох колись крізь ескадрон нільфгардської кінноти продерлися!
— Ми Кейлі у ніссірів відбили! — гарикнув Ассе.
— З нами, — засичав Реф, — також не кожен зрівнятися може!
— Так і є, Готспорне, — випхнув груди Ґіселер. — Щури не гірші від жодного іншого гуляйполя, не гірші й від Вальдесової ганзи. Умілість кавалерська, кажеш? То я тобі дещо про вмілість панянок розповім. Іскра, Містле й Філька, втрьох, як тут сидять, білим днем проїхалися серединою містечка Друїг, а, довідавшись, що Варнхагени у трактирі стоять, прочвалували крізь той трактир! Наскрізь! З головного входу в’їхали, з подвір’я виїхали. А Варнхагени так і лишилися з роззявленими ротами, над побитими кубками й пивом порозливаним. Може, скажеш, що то невеличка вправність?
— Не скаже, — випередила відповідь Містле, усміхаючись злостиво. — Не скаже, бо знає, ким є Щури. І гільдія його те також знає.
Майстер Альмавера скінчив татуювати. Цірі подякувала з гордою пичкою, вдяглася і присіла до компанії. Пирхнула, відчувши на собі дивний, оцінювальний — і немовби насмішкуватий — погляд Готспорна. Глипнула на нього злим оком, демонстративно притулилася до плеча Містле. Вже встигла зрозуміти з практики, що такі демонстрації приголомшують і добряче охолоджують панів, як у їхніх головах з’являються амори. У випадку Готспорна діяла вона дещо на виріст, бо псевдокупець з тої точки зору не був занадто нав’язливим.
Готспорн був для Цірі загадкою. Бачила вона його раніше один-єдиний раз, решту розповіла їй Містле. Готспорн і Ґіселер, пояснила, знаються і кумаються здавна, мають умовні сигнали, гасла й місця зустрічей. Під час тих зустрічей Готспорн дає інформацію — і тоді вони їдуть на вказаний тракт і нападають на вказаного купця, конвой чи караван. Інколи вбивають вказану особу. І завжди є умовний знак — на купців із таким знаком на возах нападати не можна.
Цірі спочатку була здивована і трохи розчарована — дивилася вона на Ґіселера, як на героя, мала Щурів за взірець свободи й незалежності, сама полюбила ту свободу, те презирство до всіх і всього. Аж тут несподівано довелося виконувати роботу на замовлення. Їм, наче найманим розбійникам, хтось наказував, кого бити. Мало того — хтось забороняв когось їм бити, а вони слухали, похнюпившись.
— Щось за щось, — стенула плечима допитувана Містле. — Готспорн віддає нам накази, але й дає інформацію, завдяки якій ми виживаємо. Свобода й презирство мають свої межі. Аж, зрештою, завжди є так, що ти — чиєсь знаряддя.
Таке воно життя, Соколице.
Цірі була здивована й розчарована, але те швидко минуло. Вона вчилася. Також і тому, аби не дуже дивуватися і не забагато очікувати — бо тоді розчарування мало стати більшим.
— Я, дорогі мої Щури, — говорив тим часом Готспорн, — мав би ремедіум від усіх ваших клопотів. Від ніссірів, баронів, префектів, від Бонгарта навіть. Так-так. Бо хоча стискається на ваших шиях аркан, я мав би спосіб на те, щоб із петлі вислизнути.
Іскра пирхнула, Реф зареготав. Але Ґіселер стишив їх жестом, дозволив Готспорну продовжувати.
— Кажуть, — сказав за хвилинку купець, — що у будь-який день буде проголошена амністія. Якщо навіть на комусь кондемнація висить, та що там — навіть коли над кимось мотузка висить, буде тому прощено, якщо тільки він об’явиться й у вині признається. Те й вас стосується.
5
Морг (від нім.