— Вони тут були. Тепер поховалися. Або пішли геть.
— Це беззаперечний факт. Не забувай: аудієнцію тобі дали винятково через заступництво фламініки. Мабуть, було визнано, що й однієї аудієнції стане. Після того, як фламініка досить категорично відмовила в співпраці, я й насправді не знаю, що ще ти можеш зробити. Лазимо ми по цих печерах увесь день. І мені чогось здається, що це абсолютно не має сенсу.
— Мені також, — гірко відповів відьмак, — так здається. Ніколи не зрозумію ельфів. Але вже принаймні знаю, чому більшість людей їх не дуже полюбляє. Бо непросто утриматися від думки, що вони з нас насміхаються. У всьому, що вони роблять, що говорять і що думають, ельфи з нас сміються, глузують. Глумляться.
— Говорить у тобі антропоморфізм.
— Може, трохи. Але таке враження залишається.
— Що робимо?
— Повертаємося до Каед Мюрквіду, до Кагіра, якому друїдки вже підлікували оскальповану макітру. Потім сядемо на коней і скористаємося запрошенням княгині Анни Генрієтти. Не корч таких мін, вампіре. У Мільви зламано ребра, у Кагіра розбита голова, трохи відпочинку в Туссані допоможе їм обом. Та й Любистка треба витягати з проблем, бо, здається мені, він добряче вплутався.
— Що ж, — сказав Регіс, — нехай так і буде. Доведеться триматися подалі від дзеркал і собак, чародіїв і телепатів… А якщо мене, незважаючи на те, викриють, розраховую на тебе.
— Можеш розраховувати, — серйозно відповів Ґеральт. — Я не залишу тебе в біді, друже.
Вампір усміхнувся, а оскільки були вони самі, — повним гарнітуром зубів.
— Друже?
— Говорить у мені антропоморфізм. Ну ж бо, виходьмо з цих печер, друже. Бо тут можемо ми знайти винятково ревматизм.
— Винятково. Хіба що… Ґеральте? Тір-на-Беа Арайнне, ельфійський некрополь, якщо вірити тому, що ти бачив, міститься за наскельним малюнком, точнісінько за цією стіною… Може б, нам туди дістатися, коли… Ну, знаєш. Коли ми оце ось розвалимо. Ти про це не думав?
— Ні. Не думав.
Королю-Рибалці знову пощастило, бо на вечерю були копчені палії. Риба була настільки смачною, що вранішній досвід забувся. Кондвірамурс знову об’їлася.
Палії гикнулися Кондвірамурс. «Час спати», — думала вона, удруге ловлячи себе на тому, що перегортає сторінки книжки машинально, не сприймаючи змісту. Час на сон.
Вона позіхнула, відклала книжку. Розкидала подушки, змінюючи їх положення з читального на рекреаційне. Закляттям погасила лампу. Кімната миттєво потонула в непроникній і густій, наче меляса, темряві. Важкі велюрові штори були щільно запнуті: адептка давно вже зрозуміла, що в темряві снити краще. «Що ж вибрати? — подумала вона, потягуючись і крутячись на простирадлі. — Іти в онейродальну стихію чи спробувати заякоритися?»
Незважаючи на гордовиті запевнення, снячі не пам’ятали навіть половини своїх віщих снів, їхня значна частина залишалася в пам’яті онейроманток як мішанина картинок, змінних кольорів і форм, ніби калейдоскоп, дитяча забавка із дзеркалець та скелець. Ще півбіди, якщо картинки ті були позбавлені якогось ладу й складу та навіть ілюзії значення, тоді можна було спокійно знехтувати ними та піти собі далі. За правилом, не пам’ятаю — значить і пам’ятати було не варто. У жаргоні снячих такі сни звалися «змилками».
Справою гіршою та такою, що навіть викликала легке відчуття сорому, були «мари» — сни, з яких снячі запам’ятовували лише фрагменти, винятково шматки значень, сни, від яких на ранок залишалося тільки неясне відчуття отриманого сигналу. Якщо «мари» повторювалися, можна було бути впевненим, що йшлося про сон зі значною онейродальною вартістю. Тоді сняча через зосередження та автосугестію намагалася змусити себе до нового, цього разу докладного сновидіння конкретної «мари». Найкращі результати давала метода примушення до нового сну відразу після пробудження — звалося то «зачепленням». Якщо сон не вдавалося зачепити, залишалася спроба повторного викликання цього сонного видіння під час одного з наступних сеансів із застосуванням концентрації та медитації, що передували засинанню. Таке програмування сновидінь мало назву «заякоритися».
Після дванадцяти проведених на острові ночей Кондвірамурс мала вже три списки, три комплекти снів. Був список тих, що можна було зараховувати до успіхів — список «мар», які сняча вдало «зачепила» або «заякорила». До таких належали сни про бунт на острові Танедд і про подорож відьмака та його дружини крізь заметіль на перевалі Мальхойр, розм’яклими від весінніх дощів шляхами в долині Суддут. Був — у тому адептка не признавалася Німуе — і список поразок, снів, що, незважаючи на зусилля, лишалися загадкою. І був список робочий — список снів, які чекали своєї черги.