3.5. Шестирічна війна й заснування Капітулу
Це наступні «великі сюжети» історії магії у світі відьмака, що представлені в Галереї Слави на острові Танедд.
Важливою Шестирічна війна виявилася навіть завдяки не стільки розмаху, скільки тому, що маги — уперше з часів Новіградської унії — втрутилися в політичне життя (чого не було навіть під час другої війни з ельфами: «…у війнах не брав участь жоден із тих, хто зве себе чародієм» — ЧП).
Тим, хто зупинив Шестирічну війну (за неповносправного короля, «бо король був дебілом» — ЧП), був Раффар Білий. Судячи з усього, саме його діяльність призвела до необхідності створення Капітулу: «…скоро в брутальній війні прикінчили тих, хто не хотів визнавати Капітул і підпорядковуватися Закону. Між іншими — Раффара Білого…» (ЧП)
Час створення Капітулу — між Шестирічною війною та повстанням Фальки (один із засновників і перших членів Капітулу — Радмір із Тор Карнедда — загинув під час заколоту Фальки: з нього живцем здерли шкіру біля спаленого повстанцями міста Мірте, першої оселі магів — ЧП). Тобто між 1070 р. та 1155–1160 рр. Утім, з огляду на фактичну повноту влади в руках Раффара Білого створення Капітулу та смерть Раффара сталися не пізніше 1100 р.
3.6. Перша висадка й інші легендарні події
Відповідно до версії, яку королі, крім того, озвучують у своєму колі (чи то без необхідності користуватися версіями офіційними, а тому без ідеології), «п’ятсот років тому наші предки висадилися на пляжах» (КЕ). Інакше кажучи, у VІІІ ст.
Низку подій не можна точно датувати. Утім, дещо про них нам відомо.
Точно відомо, що Нільфгард заселяв Південь самостійно й незалежно від першопоселенців між Понтаром та Яругою (Північ не мала з Нільфгардом «майже ніяких контактів» ще за часів Фальки; а з точки зору простого люду нільфгардці — «то нащадки Чорних Сейдхе, кожен то знає» — КЕ).
Точно відомо, що магів серед прибулих спочатку не було (першому магові, легендарному Янові Беккеру, відповідно до внутрішнього коментаря магічного співтовариства, «Силу ‹…› вдалося опанувати вже після висадки» (ЧП).
Точно відомо, що Беккер був першим і найвідомішим попервах магом (сюжети його діянь цілком звично агіографічні: «змушує воду политися зі скелі», «розганяє хмари», «стримує ураган»).
Точно відомо, що переселенці-люди прибули не на одному кораблі, а кількома ітераціями («Беккер і Джамбатіста піддають магічному тесту дітей наступних поселенців» — ЧП).
Кількість магів, «насичення» магами суспільства за перші триста років досягнуло максимуму: у маленькому Блавікені ще двісті років тому жив свій маг Іріон, у власній башті. Тим дивнішим є скорочення кількості магів на момент подій саги: башта Іріона двісті років стоїть незайнятою, кількість магів, які прийшли «у професію» за останні сто — сто п’ятдесят років, непомірно більша, ніж кількість «старих кадрів». Навряд чи можна пояснити це суто біологічними причинами: схоже, події навколо створення Капітулу виявилися куди більш жорстокими, ніж може здатися на перший погляд.
3.7. Емгир вар Емрейс
Можна спробувати встановити й вік імператора Нільфгарду. Коли в 1235 р. народилася Паветта, Емгир уже був у вигнанні, а на троні Нільфгарду впродовж кількох років перебував узурпатор. У вигнання ж Емгира відправили в тринадцять років, тож він ніяк не міг народитися після 1222 р. 1250 року він поводиться як молодик («Паветта й Дані шепотілися, тримаючись за руки й ледь не стикаючись лобами» — ПЦ), тож навряд чи буде перебільшенням вважати роком його народження 1220 р. На момент же фінальної зустрічі з Ґеральтом імператорові Нільфгарду десь 46–47 років.
Нам уже доводилося фіксувати суміщення третьої хвилі Великого Мору (1294 р.) та зміни на політичній арені в Нільфгарді: замість Емгира вар Емрейса на трон сходить Морвран Воріс (той самий, якого змовники в 1267 р. називають «малюк Морвран» — ВО).
Змінив же його — і, схоже, з поверненням до політики Емгира — Ян Кальвейт (він встиг надати Хувенагелю посаду венендальського бургграфа та жупника (а Хувенагель, як відомо, помер у 1301 р.). Утім, характерно, що Ян Кальвейт не помилував коад’ютора Імперії Петера Евертсена, який помер у в’язниці, куди його запроторив попередній імператор, у 1301 р. Кальвейт же правив близько тридцяти років щонайменше — саме він реабілітував врешті-решт Евертсена в 1328 р.