Так… Так, так, так!
Клавдій з усієї сили вдарив долонею по керму. «Ґраф» заволав огидним низьким голосом; сигнал розлігся по околиці, і коли тут лишився ще хто з живих — він здригнувся у впевненості, що кінець світу вже настав…
Що з тобою, Клаве?
Вибач, Дюно. Я не знаю.
Навіщо це тобі?!
А навіщо я сидів на могилі, ховаючи обличчя у зів’ялих вінках. Навіщо все…
Клаве… Ти… ніколи не був самогубцем… у кого найсильніше бажання завжди було — вижити? Розв’язка трагедії не потребує твоєї присутности.
Але щось інше… Яке потребує…
Що? Що…
На панелі нагального виклику спалахнув червоний вогник. Клавдій навіть очі протер — ні, не мариться.
— Смерть погані, — посміхнувся він у слухавку. — Слухаю.
Коротке мовчання.
— Клавдію…
Він не впізнав голосу. Надто далекий, надто багато перешкод…
— Клавдію, це я, Федора… Ми знаємо… Герцоґ залишив тобі… Клаве, наказуй. Скоріше.
— Де ти?
— В Альтиці… Густина відьом на одиницю населення різко впала, вони збираються там, під Віжною, критична маса…
— Діти з тобою?
— Так… Де ти, Клаве? Наказуй, гелікоптер забере тебе, де ти…
Знову гел…
Він на мить стулив повіки. Йому ніколи не вдавалося визначити почуття, яке ця жінка… І чи це взагалі — почуття.
Надто глухо.
— Координати, Клаве, скажи…
Недалеко від м. Вейна, що насправді — село селом. Мабуть, це логічно — починати на порожньому місці. ПорожНЯВУ на порожНИНІ.
— Клаве, швидше!! Буде пізно…
— Помовч.
І навіщо йому, дорослому, серйозному чоловіку, уява такої сили? Він бачить, як виростає з землі ядерний гриб — бачить його з віконця гелікоптера, і зі схованки, і без жодного захисту, сам на сам… розпад проти розпаду.
Дмухнув вітер. Іще. Ще. Наліг на «ґраф», наче намагається здути його з дороги, відступив. Ущух.
— Я не можу прийняти твоєї пропозиції, Федоро. Але — дякую.
— Клавдію! Клавдію, де ти?! Кла…
Він відкрив панель і акуратно висмикнув дротик з блока живлення. Червоний вогник згас, слухавка вмерла.
Шалапутка на помелі дивилася на нього з веселим співчуттям; до призначеного удару лишалося двадцять хвилин, коли раптом машину розвернуло поперек дороги. Бокові вікна вилетіли, Клавдій ледве встиг пригнутись. Зіщулився на дні автомобіля, захищаючи своїм тілом коробочку з кнопкою; Дух Матки доходив до Повні. Зорі зникли, зникло все, навіть виблиск пожеж; машина, мов у цирку, здійнялася на задні колеса, гепнулася на всі чотири, позбуваючися решток скла і веселої шалапутки.
Тиша.
Ніч пахла грозою. Свіжо, навіть приємно — якби не отруювала її присутність ВІДЬМИ. У двох кроках од «Графа» лежав рояль. Ну й концерт, — усміхнувся Клавдій і невпевнено натиснув на зчеплення.
Авто ще жило. Скорилось — і рушило, оминаючи різноманітний фантасмагоричний мотлох; камери потроху випускали повітря, машина робилася некерованою, але, наче жива істота, яка повністю поділяє бажання господаря, повзла і повзла вперед.
До вибуху сім хвилин. Наказ потрібно підтвердити негайно.
Сім хвилин життя. Безмірно багато; він устигне викурити цигарку…
«Для вас — цигарки!..»
…і згадати Івгу — якою вона була, на березі озера, вкрита лише гусячою шкірою, тоненька, майже прозора — страшно торкнутись, тільки дивитися і можна.
Ти вб’єш її. Мене ж ти…
— Що ти кажеш!! — забув, що розмовляє з собою. — Що ти… я ніколи…
Не дізнається, Дюнка то була чи морок у її подобі.
Ні, дізнається, через шість хвилин.
— Ти померла раніше. Того дня, коли ми з тобою купалися… в очереті…
А Івга — коли ініціювалася.
— Я бачив її після… Вона була колишньою. Була маткою, але і Івгою також…
Коли ти розмовляв з нею, її ініціація ще не завершилась. Пам’ятаєш, що трапилося далі?!
— Але ж вона не вбила мене.
То й що?
— Як Матір-відьма вона була ЗОБОВ’ЯЗАНА знищити мене!
Ти думаєш… ВОНА ПОЖАЛІЛА ТЕБЕ? А не просто відкинула з дороги, як нецікаве сміття?
— Мені жити лишилося чотири хвилини. А ти кажеш… це.
Їй — також. Хіба ти не пробачиш її — перед смертю?
Клавдій із ненавистю поглянув на екран. Працює, щоб його. Все пішло під… а пульт незрушний. Підвалини цивілізації, чор…
Можна змінити час.
— Навіщо?
Встигнете зустрітись.
— Навіщо?
А задля чого сюди їхав?
Клавдій мовчав. Вітер тиснув йому в обличчя, примушуючи сльозитися очі.
Тоді, не тягни… давай, ти ж був мужнім ще замолоду, давай!!