Чомусь зробилося неприємно. Не міг згадати, звідки?.. Звідки ці вірші? З книжки? Зі сну? Чи це йому Дюнка розповіла? В неї був такий звичай — з таємничим виглядом прошепотіти чотири рядки і чекати реакції… Волейболісти на тому березі пішли.
Коли споночіло, він вирішив покинути порожній пляж. Одяг Дюнки лишився — взяти його з собою означало ПОГОДИТИСЬ.
Вона прийде… Прийде — і не знайде одягу. Як вона буде, в купальнику? Вночі холодно.
Спочатку біг, потім видихнувся і схопився за серце… Він тільки подзвонить — й одразу повернеться. Дюнка ображатиметься: чому не дочекався?!
…У кімнаті було накурено. Дим висів над дерев’яними столами, шафами і стійками. Над кліткою в куті — для людей, не для пташок…
— Ще раз ім’я — повністю.
— Докія Старх. Сімнадцять років.
— Ви не сварились?
— Ні. Вона… вона ніколи так не робила. Вона…
— Заспокойся.
Він заплющив очі. Заспокойся — двадцять п’ять разів. Усі тут спокійні, усі…
— Третій віженський ліцей… Гуртожиток. Кімната сімдесят чотири…
Дзвінок. Ще. Крізь скло не чути слів. Ворушаться губи. Мов рибки в акваріумі.
— У що вона була зодягнена?
— Що?
— Її одяг..?
Босоніжки під шаром піску. Шорти на килимку…
— Заспокойся, хлопче. Не таке трапляється… Зранку сама прийде.
Вранці…
Розділ 2
Автобус прибув до Віжни із запізненням на півгодини. Біля першої ж телефонної будки Івга витягнула пошарпаний записник і надовго завмерла, дивлячися крізь каламутне скло нерухомими, відчуженими очима.
Це місто повне різного люду. Чимало й таких, кому словосполучення «Івга Лис» — не порожній звук. Хоча б Бета, з якою вони разом винаймали кімнату… Або ж Ґлокус, який упадав коло неї. Чи господиня антикварної крамниці на площі Руж, сувора, бундючна дама, саме та, що якось притримала Назара біля дверей і прошепотіла у саме вухо: «Це диво, а не дівчина. Не вагайтесь ані хвилини»…
До антикварної крамниці не приймають без рекомендацій. Але Івга так ідеально пасувала до химерного інтер’єру, так чудово виглядали серед дещо претензійних розкошів її простацьке обличчя з лисячими очима і вогняне волосся…
«Правильне в тебе прізвище. Ти — лис. Лисиця. Лисенятко…»
Якийсь товстунець делікатно постукав у скло:
— Дівчино, люба, ви вже закінчили? Дозволите?
Вона відійшла. Сіла на лаву, стиснула в долонях ремінь сумки.
Кожен з них… Яке буде обличчя в господині, коли вона дізнається, що в її крамниці півроку працювала відьма? Чи не повернуть покупці речі, що їх торкалися руки Івги?.. Ґлокус… навіть Бета, мабуть, позбудеться того картуза, котрий носила подруга-відьма…
Чого ж сподіватися від них? Коли навіть Назар…
Кісточки її пальців збіліли. Власне, Назар ще нічого не сказав їй. Вона поєднала його зі вчинком, якого він не робив… І втекла, не зволила нічого пояснити… Як облудниця… Крадійка…
Гладун завершив розмову. Івга повернулася до телефону, відчуваючи, як гупає серце і зволожуються долоні.
Довгий гудок на тому кінці дроту. Ще… ще…
— Слухаю.
Голос «тата». Івга проковтнула язик.
— Ало! — вже з роздратуванням.
Вона обережно поклала слухавку.
Маленька невдача легко призводить до сліз. Усвідомлення краху назбирується по краплині. Поступово.
Спустилася у метро і навмання проїхала кілька зупинок; позірна свобода збивала з пантелику. Можна йти куди заманеться — але дверцята тісної клітки вже зачинено, вона спіймалась, наче лисеня, і не в змозі нічого змінити.
Так і не наважилася з’явитися перед жодним зі своїх знайомих. Наче слово «відьма» було витавровано їй на чолі. Вона втратила не лише Назара, але й таємницю, яка надавала їй змоги щасливо жити в цьому веселому місті… Що за маячня, яке ще щасливе життя без Назара?..
Дещо схоже вже було. Їй довелося поїхати з рідного селища. Кинути училище і накивати п’ятами з доброго, взагалі-то, міста Ріжни. І ще раз, коли…
Її сіпнуло. Там, в суміші неприємних спогадів, був і перший її Інквізитор. Нудота, слабість, і безжальний перст, що вказує на неї: «Відьма».
Вона затремтіла й озирнулась. Підземний вагон зрідка погойдувався, наче колиска: націлені на неї пальці існували тільки в її уяві. Люди читали, куняли, розмовляли, тупо дивились у темні вікна…
Погано ж ви виглядаєте, панночко, — мовчки сказала Івга до свого відображення. Ви потребуєте послуг перукаря і масажиста, але насамперед — психіатра, моя люба. Очі у вас геть божевільні… навряд чи божевільну… візьмуть на облік. Божевільну відьму… Такі їм ні до чого…