Заступник витримав паузу. Обережно, наче куштував кожне слово:
— Навряд чи це сподобається Кураторській Раді… Вони і так на кожному зібранні кричать, що Віжна всюди пхає своїх людей.
Клавдій посміхнувся. Його смішок було добре чути на тому кінці дроту, і тому заступник поквапно припнув язика.
— Усіх заарештованих, — Клавдій клацнув золотою самопискою, — доправити сюди. До мене.
— Так, патроне, — пробурмотів заступник трохи метушливіше, аніж дозволяла його гідність.
Клавдій задивився на візерунок виноградного листя за вікном.
Коли він передчував лише Це — що ж, нічого… буває й гірше.
— Я зараз приїду — мені знадобиться детальна інформація, Ґлюре. Аж до розташування колодязів округу Рянка… До речі, чому ви досі не повідомили, що герцоґ дзвонив?
Заступник затнувся:
— Патроне… Звідки ви?..
— А як же ж, — гмикнув Клавдій. — Щоразу, коли в нас прокол… Ви ж розумієте, Ґлюре, що все це наш великий прокол? Так?
Заступник так сіпнувся, що було чути в слухавці:
— Так, патроне. Звісно, що так.
(ДЮНКА. ЧЕРВЕНЬ)
… У день похорону. Сестра Дюнки відкликала його вбік і, не відводячи гарячкового погляду, попрохала:
— Май совість, Клавдію. Ти поводиш себе так, наче її любив лише ти один.
Він осів, наче від удару. І кивнув.
Три дні злилися в одну нескінченну добу. Тричі западала ніч; він відповідав на якісь запитання, а за спиною його перемовлялися приятелі, однокурсники і зовсім незнайомі люди: «Це той хлопчик, з яким вона була того дня на пляжі. Це той…»
— Вона не могла втонути! Вона плавала, як… Вона не могла!
— Заспокойтеся, Старже. На тілі немає слідів насильства. Звичайна судома. Звичайна.
— Клаве, ти, ну, не побивайся так. Піди ось, іспит склади, чого вже тепер…
— Клаве, вибач, але ж ви з нею хоча 6 раз, це… були?
…Він дочекався, доки цвинтар спорожніє.
Люди, які були нещодавно скорботною процесією, тягнулися до виходу; лише Юлек відстав, розгублено озираючись у пошуках Клава. Не знайшов, бігцем наздогнав товаришів, пригнічених і збуджених одночасно. Дюнчиної матері вже не було видно — за нею причинилися дверцята машини…
Усі ці люди вже давно не цікавили Клава. Принаймні, кілька годин.
«Мати совість» — не що інше, як бути послідовним у своєму егоїзмі.
Вечоріло. Густо, міцно і гнітюче духмяніли прив’ялі квіти.
— Дюнко, — сказав він і став навколішки. — Дюнко, я хотів сказати тобі, що ми одружимося після іспитів… Не жени мене. Можна, я тут посиджу?
М’яке західне небо. Заспокійливі співи цикад.
— Дюнко…
Він не знайшов слів.
Можливо, хотів розповісти, як непробачно звик до її любови. Аж дозволяв собі нехтувати нею — приходь завтра. Вона-бо була для нього напівріччю, напівдитиною, і він навіть не знає, як покарати себе за це. Та чи допоможе тепер найжахливіша кара…
От тоді він і сказав те, що вважав за потрібне. Бо тоді це було правдою:
— Дюно, я присягаюся тобі ніколи і нікого, крім тебе, не любити.
Вітер ворухнув верхівку темної ялиці. Чи це Дюнка, яка дивилася ЗВІДТИ, обурилася, струснула мокрим волоссям?..
— Я сказав, — прошепотів він. — Вибач.
За спиною в нього хряснула гілка. Він напружився, повільно дорахував до п’яти — і озирнувся.
Він не запам’ятав усіх, хто були на похороні,— але чомусь був упевнений, що саме цього старого там не було. Зім’ятий темний костюм, стоптані черевики — може, сторож?.. В бурлаки, що збирає порожні пляшки, ніяк не може бути такого вольового обличчя. І такого ясного погляду.
— Я лум, — сказав старий, відповідаючи на мовчазне питання. — Не турбуйся.
Лум. Розрадник. Кажуть — ремесло це походить од якоїсь забутої віри, що знаходила слова для знекровлених утратою, смертельно хворих душ. Батьки Дюнки не прийняли послуг лума, гордовито не побажали ділити тягар свого горя, — можливо, старий вирішив, що самотній Клав стане його клієнтом.
— Ні, — Клав одвернувся. — Дякую, але… Не вірю я в усе це. Не потрібно мені. Я сам.
— У що ти не віриш? — здивувався лум.
— Я хочу залишитися на самоті, — прошепотів Клав. — 3… нею. Будь ласка, ідіть собі.
— Ти помиляєшся, — зітхнув старий. — Помиляєшся… але я вже йду. Тільки…
Клав роздратовано скинув голову.
— Тільки, — старий пожував губами, — ти… робиш, чого робити не можна. Ти турбуєш її. Кличеш. Тримаєш її, а тих, хто ТАМ, в жодному разі не можна тягнути СЮДИ. Нявки…
Клав смикнувся: