Коли Маґда прагне жити, їй доведеться думати про приємне. Клавдій криво всміхнувся.
Від думки про куратора округу Рянка посмішка його стала зловтішною; принаймні, отепер він знає, що сказати людині, яка ось уже кілька неприємних годин сидить у його приймальні. Знає, заради чого принизив колегу — не з вродженої паскудности характеру і не з помсти за колишні інтриґи; затримання щит-відьми увінчало би рянчанина лаврами, коли б відбулося перед епідемією, а не під час неї. Тепер бідака не дочекається хвали…
Клавдій притлумив бажання курити. Сіпнувся, коли згадав Маґду, і присягнув собі працювати сьогодні до нестями. Аби будь-які бажання зникли взагалі, Як у мерця.
— Далі, — сказав він глухо. — Наступна.
Скрип. Жінка без кайданів. Засичала й осіла на руки вартівників.
Звичайна робоча відьма. Середня за багатьма показниками: незрозуміло, чому її відзначили серед інших і доправили до нього на допит. Хоча з «колодязем» тут щось негаразд. Дивний якийсь.
— Підводься, — неголосно сказав він.
Вартівникам доводилося підтримувати її. Вона безсило повисла на них; захисних сил у неї вистачило лише на те, аби не знепритомніти.
— Давай не будемо воювати, — він трохи припасував до очей прорізи. — У тебе немає сил для цього, у мене — бажання… У Рянці — що? «Удар» чи «тенета»?
— Не знаю, — прохрипіла вона з ненавистю; за брехню він уґвинтився в погляд допитуваної і заміряв «колодязь».
Відьма загарчала, не в силі терпіти біль; Клавдій зціпив зуби. Сімдесят чотири. У сіренької, звичайної, робочої відьми… Щось схоже почуває садівник, на ділянці якого виловили вовчка розміром з вовка.
Жінка втратила свідомість. Клавдій зазирнув у протокол попередніх допитів. Ксена Утоп, вчитель початкової школи за фахом.
Він стулив повіки, уявив собі рянкського куратора. Подумки взяв за барки і струсонув…
Доведеться їхати в Рянку. Де не сьогодні-завтра запалають вогнища самосудів. І горіти в них будуть не щит-відьми і не воїн-відьми, навіть не робочі відьми — а просто дурненькі неініційовані дівчатка, як от та руденька, схожа на лисеня…
— Номер сімсот дев’ятий, — сказав він у темряву. — Ксена Утоп, режим — нейтральний… І лікаря.
Відчинились і зачинилися двері.
Наступна ввійшла до камери з гордовито піднесеною головою, і Клавдій упізнав її… «Це ще початок!..»
— Вітаю, причинна, — недбало кинув він.
Дівчиську було років п’ятнадцять. Присутність Інквізитора обтяжувала малу — але не більше; її внутрішньому захистові позаздрив би важкий танк.
— Вітаю, кате, — незворушно озвалася вона. — Дровиняк зібрав?
— Зібрав, — лагідно заспокоїв Клавдій. — То що, кажеш, це лише початок?
Дівчисько вищирилося:
— Сам побачиш.
Стяг-відьма. Ці фанатичні до безумства і, що найнеприємніше, можуть дещо передбачити. Істеричні віщунки, які навіженством приховують холодний розум.
— Ти повнолітня? — запитав Клавдій.
— Ні, — безтурботно повідомило дівчисько. — Мені немає вісімнадцяти… Згідно статті закону про відьом, неповнолітні особи не підлягають допиту з тортурами, рівно ж як і страті… Еге?
— Еге, — кивнув він і впіймав її погляд.
Миттєва пауза; мала різко зблідла, та болю не виказала. Клавдій відпустив її — і втомлено заплющив очі.
«Рівень колодязя» — сімдесят шість і п’ять. Або ж куратору округу Рянка слід виділити премію за виловлення трьох найбільш небезпечних відьом країни, або ж…
Або з деяких пір у Рянці народжуються такі от відьмачі монстри. Мов гриби на рівному місці.
Нестерпно кортіло курити.
Стяг-відьма. Передчуття, передбачення, таємні страхи і сподівання…
— Ніяких допитів з тортурами, — сказав він крізь зуби.
Його права рука простяглася в напрямку співрозмовниці, і пучки його напружених пальців опинилися на рівні її зелених зухвалих оченят. У стяг-відьом є одне слабке місце — вони надто люблять пророчити.
— Забе… ріть! — видихнуло дівча; пальці Клавдія зімкнулись.
…Навряд чи тортури змусили б її говорити; проте пророцтва лізли з неї самі, і вона не могла стримати цей бурхливий темний потік. Зелені очища натхненно палали:
— Вона… іде! Вже йде, вона… — нерозбірливе бурмотіння. — ВОНА візьме нас до себе, і… — безладні скрики. Блаженна усмішка.
Клавдій не полінувався перевірити — диктофон працював. Він візьме до уваги цей текст — дещо може виявитися цікавим, хоча теперішній зміст віщування чаїться, вочевидь, в одному слові:
— Одниця! — вигукувало дівчисько в екстазі. — Одниця, так, так!..