Слово «Одниця» для багатьох людей звучало, наче музика. Округ-курорт, принада туристів з усього світу, нескінченні смуги пляжів, солодке життя, чарівна мрія, яка зігріває довгі місяці осені та зими і змушує збирати гроші «На Одницю»…
Округ Одниця межує з Рянкою. І куратором там була людина Клавдія, перевірена, вірна… До Рянки вже нема чого їхати. Пізно. Одниця… Одниця…
Дівчисько скінчило пророкувати через десять секунд опісля зняття примусу. Криво посміхнулось у спробі повернути втрачену гідність; вона-бо скорилася насильству. Зробила те, чого вимагали від неї…
Помста не забарилась.
— Ти скінчиш своє життя на вогнищі!
Клавдій здійняв брови:
— Невже? Ні з ким не сплутала?
— Помреш у полум’ї, — впевнено повторила дівчинка. — Шкода — я цього не побачу.
— Знайшла, за чим шкодувати, — щиро здивувався він, але дівчисько не вгамовувалося і продовжувало волати з коридору:
— На вогнищі… Великий Інквізитор помре, як відьма, на…
Двері проковтнули кінець фрази; Клавдій вирішив, що надто пізно для перекуру.
Четверта із затриманих була суха, мов тріска. Побачила Клавдія — чорна постать, підсвічена смолоскипом, пильні вічі у вузьких прорізах, — затулила обличчя руками і дрібно затрусилася.
Якийсь час він дещо ошелешено дивився на неї. Він звик довіряти професійному шостому — чи то сьомому? — почуттю, і зараз не вірив очам: «Діана Луц… Адміністратор танцювального ансамблю. Приблизна класифікація — воїн-відьма, хоча…»
Клавдій переглянув текст протоколу і, коли дійшов до нижнього краю листка, туди, де підписи, відчув щось на зразок полегшення; отак-от, кураторе Рянки. Тепер тебе можна усунути легко і без жодних сумнівів — тому що такої помилки не вибачають навіть друзям. Теж мені, «воїн…»
— Я не відьма, — прошепотіла жінка, не відводячи рук од обличчя. — Це жахливо. Присягаюся, я не відьма… не відь…
— Я знаю, — озвався Клавдій.
Жінка на мить затихла. Відірвала від очей мокрі пальці:
— Ви… Я не… За що?!
— Верховна Інквізиція приносить вам щирі вибачення, сказав він офіційно-безбарвним тоном. — Винні в трагічній помилці будуть суворо покарані.
Вона схлипнула:
— Мене… як… разом з… як мені тепер… жити…
Здивовані вартівники вже випроваджували її; Клавдій не витримав і опустив очі.
Двері зачинились; Інквізитор роздратовано відкинув каптур, стягнув шовковий плащ і намацав жадану пачку цигарок.
Він не марнував часу на куратора. Підписав наказ про звільнення і звелів Ґлюру довести до відома.
Півтори години з’їли зведення і повідомлення; епідемію в Рянці вдалося притлумити, зате в Бернсті, на іншому кінці країни, почався падіж худоби. Перед палацом Інквізиції мокнув під дощем розлютований пікет. Клавдій узяв до рук ще тепле фото, з якого дивилися похмурі обличчя й образливі плакати; він був певен, що цієї ж миті таке ж фото лягає на стіл до герцоґа.
Наче відповідаючи його думкам, зморгнув червоний вогник на панелі урядового телефону.
— Нелегко до вас додзвонитися, пане Великий Інквізиторе.
— Праця заради безпеки держави потребує мобільности, ваша світлосте, — озвався Клавдій сухо.
Герцоґ гмикнув:
— Тоді лишається сподіватись, що в найближчі години ви будете мобільніші, ніж останні півроку… Коли, звісно, тут є якийсь зв’язок. Між вашою рухливістю та збитками в господарстві Бернста; ви чули, від чого там здихають корови?
— Задля чистоти експерименту, — повільно мовив Клавдій, — слід було б відправити мене на відпочинок… на курорт у Одниці, наприклад… І подивитись — можливо, буде краще? Може, корови оживуть?
— Вдалий час злегка пожартувати, — голос герцоґа з холодно-насмішкуватого перетворився на просто холодний.
— Вдалий час злегка мене пришпорити, — озвався Клавдій у тон. — В одному анекдоті пастушок лупцював бика-плідника просто під час процесу… Аби покращити якість плоду. Так?
Герцоґ зробив паузу. Неабияку. Значущу. Будь-який урядовець за цей час тричі намочив би штанці.
— Без образ, Клаве, — сказав він тоном нижче. — Але мені не подобається те, що відбувається.
— Ми зробимо все, щоби воно відбуло, — запевнив Старж.
На цьому і порішили.
Кілька хвилин Клавдій тримав у руці порожню слухавку; потім клацнув і викликав заступника:
— Завтра зранку, Ґлюре, я маю бути в Одниці.
Він заїхав додому на півгодини. Знову вивчив вміст холодильника, наповненого дбайливою домогосподаркою; випив холодної води, змінив сорочку, з огидою позирнув на смердючу попільничку й упав на диван — п’ятнадцять хвилин ні-про-що-не-думання. Це святе.