— Хочеш, я тебе довезу? — раптом чи то спитав, чи то запропонував блазень. — У мене «макс», ти ж звичайних машин не боїшся?
Усі вони, хто півгодини тому були коліщатками страхітливого механізму, зараз цілком по-людськи розмовляли в неї за спиною. По черзі заводилися машини; Івга раптом зрозуміла, що стоїть біля зачинених дверцят фургона, довкола неї вже нікого, і той, за кого вона трималася, домовляється про щось з високим, і обидвоє називають майбутній день не «завтра», а «сьогодні»…
А небо вже не чорне — темно-сіре, каламутне. Світанок.
— Тобі що, їхати нема куди? — тихо спитав блазень. — Дому немає? Вигнали, чи ти нетутешня? Без грошей?
Вона хотіла рішуче відкараскатися від нього, але замість цього лише жалібно розтягнула вуста в розгубленій посмішці.
— Підемо, — він узяв її за руку.
У нього і справді був «макс». Малесенький, якому наче тільки що копняка дав самоскид, від чого багажник легковика був схожий на гармошку.
— Я тепер відпочиваю добу… не бійся. Я ж не звір… поглянь-но на себе, красива ж дівчина. Я розумію, інквізиція вас… але я — не інквізиція. Облиш ти сумку свою, вчепилася, не відберу.
Жовта стіна попливла назад. Швидше, швидше…
Івга зітхнула і заплющила очі.
Одниця зустрічала Клавдія задушливою ніччю, вогнями і броньованим автомобілем на краю бетонки — чорної, наче лакованої.
— Смерть погані, патроне.
Лише через півхвилини він упізнав голос. Глибокий і сильний голос оперної співачки. Треба ж, як вона змінилася за минулі три роки. Не постаріла — але переінакшена кардинально, чи виною цьому неприродно-жовте світло ліхтарів?..
Тоноване скло машини надавало зовнішньому світові казковости, примарности, хисткости; Одниця сяяла вогнями і посмішками реклами, пускала приїжджому бісиків. Клавдій раптом згадав, як років тридцять тому вперше приїхав сюди з матір’ю, і теж уночі, взяли таксі в аеропорту, а чарівне місто за вікном бачилося…
— Куратор Мавин приготував звіт, патроне. За першою вимогою…
— По ночах я не дотримуюсь етикету, — зронив Клавдій глухо. — Не втомлюй мене, Федоро, я й без того… Як діти?
Пауза. Машини, котрих на нічних вулицях виявилося чимало, поштиво поступалися місцем неспішному броньовику; коротко підстрижена потилиця водія за синім склом накладалася на відблиски вогнів і здавалася планетою в оточенні безлічі зірок.
— Діти… добре, — повільно відповіла Федора. — Все… добре.
— Не знав, що ти в Одниці, — визнав Клавдій.
Федора блідо посміхнулась:
— Віжна не в стані вслідкувати за всіма кадровими перебудовами.
— За три роки ти добре просунулась.
— Стараюся.
— А як в тебе стосунки з цим задиракою Мавином?
Пауза; Клавдій зрозумів, що правильно поставив запитання. Не так сформулював.
— Досить теплі, — нарешті озвалася жінка. — Але не близькі… коли ти це хтів дізнатися.
Клавдій вчасно втримався від недоречно зухвалого «не хтів».
— Твій візит не планувався, — коротко гиготнула жінка. — Надто раптово… Мавин засіпався — боїться тебе.
— Ти ба?! — здивувався Клавдій.
Жінка раптом зашарілася. Опустила очі:
— Знаєш… Мені було би простіше, коли б ми лишалися у межах етикету.
Простіше — ще не краще; Клавдій утримався від значущої фрази. Ще подумає, ніби він хоче повернути колишнє… Хай Бог милує!
— Межі, то межі, — примирливо сказав він.
Федора відвернулась:
— Надто пізно… Тепер це мене образить.
Залізний характер, зміїний розум — і підозріливість невродливого підлітка. Ні, він ніколи не міг їй допомогти. Ні в чому. І не зможе.
— Як гадаєш, чому я приїхав?
Знову напруга в холодних очах. Майже переляк; або знову облудна гра світла?
— Клавдію, — майже скоромовка, — Клаве…
Вона вперше назвала його на ім’я. Поспіхом, наче боячись обпекти язика.
— Клавдію, у нас великі неприємності. В мене, у Мавина… В нас усіх…
— Так?
— Так. Улітку смертність в окрузі традиційно зростає. Нещасні випадки в горах, на воді… Отруєння, молодіжні бійки. Приплив туристів — надто складно визначити… коли за чиєюсь смертю стоїть відьма. Але за останні два тижні ми засудили на смерть десятьох. Вироки ще не…
Клавдій мовчав. Федора хвилювалася; за всю історію Інквізиції жінок, які служили їй, можна було перелічити на пальцях. Вони, зазвичай, відзначалися своєю жорстокістю і непримиренністю — у Федори було надміру і того, і другого. Але тепер вона хвилювалася, і Клавдій не хотів завадити їй у цьому. Корисний досвід.