Їй виразно і гостро уявився ранок з плямами сонця на підлозі й брязканням посуду… з запахом молока. Вона вишкірилась, відганяючи видіння; щелепи її зводило від ненависти:
— Я ж нічого не хотіла! Нічого особливого! Тільки, щоб мене… у спокої… дали просто жити… як усі люди! Але якась паскуда вирішила, що я так, хробачок… Змієням уродилася… Так?!
Їй видавалося, сльози в очах ось-ось закиплять.
— Аби хапати… Катувати… Примушувати… Павучисько… Зрадник!
Вона сама не знала, звідки виринуло останнє слово — з якогось натхнення. Бо обличчя Інквізитора таки нібито здригнулось. На мить; це вже дещо! Вона розтягнула губи в переможній посмішці:
— Не подобається? Правда очі ріже, так?
Вузьким, темним лабіринтом вона наче проштовхується до чогось… чим зможе поранити його по-справжньому. Навіть, можливо, вбити.
— …Зрадник. Тобі ще відімститься. За те… ТЕ, як ти з нею повівся!
Вона поняття не мала, що каже. Але ціль була поруч — Інквізитор сполотнів, та ще й як — Івга й не думала, що це можливо…
— Так! Нічого тобі не забудеться, бо ти садист, тобі катувати — єдина втіха в житті… лишилася. Ти навіть тих… — вона захлинулась, але продовжила, — баб, в кублі своєму… мордуєш, так? Як щурів? Інакше не цікаво?!
Ось воно, вразливе місце. Їй так кортіло ДІСТАТИ його, що з язика самі злітали слова, до яких вона в житті б не додумалася… у нормальному стані:
— Тобі ж любити — нема чим! Бо люблять не тим, що в штанях… Душею, а вона в тебе кастрована! Тому ти і катуєш жінок. Тому що… пам’ятаєш — тобі було приємно тоді, коли ВОНА помирала! Ти відчув, як це солодко, коли…
Він не рушив з місця, тільки зіниці його раптом розширились — і вона отримала удар. Такий, що потьмяніло в очах, голос зірвався від крику, а на светр ринула кров з носа. Тепла рідина на губах, руках…
Руда боялася крови. Від одного вигляду її втрачала свідомість; цього разу це врятувало її. Вона отямилася за хвилину. Обличчям у траві. Голова, мов м’яч, по якому гупають десятки ніг в бутсах. У вухах дзвін і ґвалт трибун. Рев і оплески…
Вона зарюмсала. Не від жалю до себе — од неможливости витримати цей біль. І душі. І тіла…
Крізь віртуальний шум стадіону продерся гуркіт мотоцикла. І поступився стурбованому голосові:
— Пане, може, допомогти?
Спокійна відповідь. Кожне слово чітко вимовлене… але Івга не може зрозуміти, про що мова.
— На спину ж треба… Обличчям униз — ще гірше.
Знову спокій у відповідь. Злегка роздратований.
— Добре, пане, нехай одужує.
Шум віддаляється. Трава під обличчям червона і слизька…
Я відьма. Вони ПОВИННІ бути злими.
Клавдій провів мотоцикліста очима. Почекав, поки щезне за поворотом.
І ще — поки мине тремтіння. Руки трясуться, аж цигарка мало не падає.
Він був надто доброї думки про себе. Як про людину зі сталевими нервами і стовідсотковим захистом; та ось прийшло шмаркате дівчисько, навмання тицьнуло пальцем — і стоїть Клавдій Старж на узбіччі й тремтить…
Нічого собі — «дівчисько». Нічого собі — «навмання». Так, завиграшки, виокремити в його душі найважчий, найпекучіший тягар. І перетворити на зброю.
Ні, вона не зрозуміла, що зробила. Просто хотіла вжалити — що ж, свого вона досягнула…
Бачив він досвідчених, ініційованих відьом, які намагалися зробити з ним щось подібне. Тоді він сміявся й обертав їхню зброю супроти них самих, а зараз…
Не втримався.
Треба визнати, вона це витримала мужньо. Він ударив майже з усієї сили. Цілком утратив над собою контроль. Давно йому не натовкали носа…
Йому захотілося сісти в машину і поїхати за патрулем; натомість він підійшов до простертої дівчини і сів поруч.
Добрий захист. Чудове здоров’я. Кров — дрібниця. Хлюпнула з носа і вже запеклась.
Він раптом згадав, як у дитинстві годинами простоював біля клітки з лисицями. Єдине лисеня, яке народилось у неволі, брудна затуркана істота, в яку чим тільки не кидали — це саме лисеня чекало його в дощатому будиночку; коли ж долікувалося, повзло на животі через усю клітку і через ґрати тикалося гострою мордою в його долоню. Куди потім поділося воно? Що відвернуло Клавдія від сумних відвідин звіринця?..
Все, досить сентиментів. Він — Великий Інквізитор, який ледве не прибив до смерти молоду неініційовану відьму.
Вода в каністрі була несподівано холодною. До ломоти в зубах. Це добре.
Івга ловила пружний щедрий струмінь; бризки намочили светр, начхати, однаково — пропав. Що за літо, коли треба ходити в светрі. Минулого року в цей час була спека…