— Відьма, — вимовили губи сухорлявого. Точніше, починали вимовляти, коли тісний простір салону пронизав зойк.
Сусідка Івги волала, мов божевільна, і голос її намертво уґвинчувався у вуха. Івга відсахнулась і ледве не впала на маслакуватого хлопця.
Знекровлене обличчя, яке нарешті виринуло з сірого коміру, було спотворене жахом; виснажені руки, якими жінка намагалася затулитись, здавалися пазуристими лапами птаха:
— Н-ні… Ні…
Двоє виступили з-за спини сухорлявого й потягнули її до виходу; услід їм паралізованим автобусом плив шепіт: нявка… нава… нав…
Сухорлявий затримався. Скоса позирнув на руду дівчину; наче струшуючи дрібку, провів по губі пальцем. Постояв, вагаючись — і рушив до виходу. «Нявка… тут… в автобусі… нявка», — бурмотіли збуджені, злегка захриплі голоси.
Біля дверей Чугайстир обернувся:
— Наша служба вдячна вам за сприяння у затриманні особливо небезпечної істоти, що називається навою. Щасливої дороги…
Івга не бажала дивитись, але все ж озирнулась і поглянула у вікно.
Та, яка нещодавно сиділа поруч, усе ще кричала, тільки глухо, й автобусне скло майже поглинало звук. Нявка стояла на колінах, на узбіччі, і неприродно великі очі її були заволочені жахом. Широко роззявлений рот; Івзі видавалося, що чує разом із криком слова недоладної молитви.
Сухорлявий і двоє його співпрацівників неквапливо оточили нявку, так, що вона виявилася центром рівностороннього трикутника; їхні розкинуті руки на мить зіткнулись — наче чугайстри зібралися вести коло… Нявка закричала з новою силою — цієї миті автобус рушив.
За вікном пливли дерева та віддалені похилі покрівлі; через кілька хвилин Івга зрозуміла, що сидить просто на маслакуватому хлопці, і той не наважується ворухнутись.
В автобусі говорили одразу всі; плакала дитина. Хтось голосно лаявся, хтось хихотів, хтось реготав; більшість обурювалися. Що нявок аж надто багато. Що служба «Чугайстир» виловлює їх надто повільно. Що робити це в громадських місцях аморально, однаково, наче відстрілювати безпритульних собак на дитячому майданчику. Що влада бездіяльна, податки йдуть невідь нікуди, а місто ось-ось захлинеться в погані; нявки, та й відьми…
— Вибачте, — сказала Івга маслакуватому. Той по-дурному всміхнувся.
Крісло праворуч було порожнім; на багажній полиці над ним похитувався охайний поліетиленовий пакет. Його господарки зараз уже немає серед живих…
Втім, її немає серед них давно. Нявку не можна вбити — вона й без того мертва; її можна лише випатрати, знищити, і чугайстри добре знаються на цьому…
Івга бачила. Якось. Вони-бо не соромляться нічиєї присутности і не бояться мати свідків; у їхній відвертості є щось гидке. Зазвичай вони не відводять жертву далі, ніж за ріг сусіднього будинку; просто на вулиці або у дворі вони провадять ритуал, місце якому хіба що десь у темному підземеллі. Іноді навіть діти робляться свідками цього видовища — а вночі обмочують простирадла, завдаючи батькам безліч турбот і неприємностей; чугайстри знищують нявку танцем, що обсотує жертву незримими тенетами, душить і спустошує; нявку після дематеріалізації Івга бачила також. Точніше, могла би побачити — але злякалась…
Під вікном пропливли плечі ровериста. Вона ковтнула гірку слину; у порівнянні з чугайстрами Інквізиція — Дід Мороз. Добрий такий дідуган, що спочатку розподіляє подарунки цяцям, а в спорожнілий мішок пхає решту, непослухів…
Маслакуватий вирішив, що він отримав на Івгу деякі права, позаяк тримав її на колінах, і хлопець раптом хвацько їй підморгнув. Вона з огидою відвернулась.
Клавдій ніколи дарма не ганяв машиною. Навіть тепер, на порожній позаміській трасі, він не мчав стрімголов, як вимагали того свіжі сили «ґрафа». Він просто долав потрібну відстань — неквапно, хоча й не надто повільно; у дорозі слід відпочивати, а не розважатись. Гострих відчуттів Великому Інквізитору стане й без перегонів, а останнім часом — навіть надміру…
Він звик довіряти інтуїції. Коли неприємна, але звичайна, загалом, подія відлунює неясною тривогою, котра давно мала б зникнути, та ніяк не минає, треба спробувати усвідомити цей неспокій. Звідки?..
Клавдій їхав крізь рідку вранішню імлу; на сидінні поруч — напівпорожня пачка дорогих цигарок. Клавдій виставив лікоть у вікно і курив; на вітровому склі тулилася картинка: бешкетне дівчисько на мітлі, з пустотливо оголеною ніжкою і чарівними ямочками на щоках…
Клавдій придбав її минулого року, на ятці. Вибрав серед купи ящерів, роботів, фей і магів; серед покупців він був єдиним дорослим…