Він охопив і притис її до себе, як могутній хижак притискає жертву, що пручається. Цей несамовитий жест пристрасті, швидкий і вимогливий, від її спротиву переріс у щось грубіше. Вона била і дряпала картинку на його грудях.
— Ти повинна любити мене, Лизабето.
— Пусти! — верещала вона. Вона била по картинці, що аж горіла під її кулаками. Вона шкребнула по ній нігтями.
— О, Лизабето, — сказав він, проводячи долонями по її руках.
— Я закричу, — сказала вона, зазирнувши йому в очі.
— Лизабето, — долоні наближались до її плечей і шиї. — Не йди.
— Рятуйте! — закричала вона.
З картинки на його грудях текла кров.
Він обхопив пальцями її шию і стиснув її.
Пронизливий крик каліопи нараз урвався.
Надворі зашелестіла трава. Почулося тупотіння ніг.
Містер Вільям Філіппус Фелпс відчинив двері і вийшов у ніч.
Вони чекали на нього: Скелет, Ліліпут, Надувна Куля, Йог, Електра,[24] Попай,[25] Хлопчик-тюлень. Виродки, що заждалися посеред ночі у сухій траві.
Він рушив до них. Він ішов і думав, що не може лишатись тут: ці люди нічого не зрозуміють, вони не звикли думати. Через те, що він не біг, а тільки повільно і приголомшено ступав між наметами, утримуючи рівновагу, виродки дали йому пройти між ними. Вони дивилися на нього, бо їхні погляди утримували його від утечі. Він ішов через темну галявину, і нічні метелики тріпотіли крилами перед його обличчям. Він не знав, куди йти, а просто повільно рухався, поки залишався на виду. Вони дивилися, як він віддаляється, а тоді усі разом посунули до занімілого трейлера і повільно відчинили навстіж двері…
Людина-картинка спокійно крокував висхлими лугами за містом.
— Він пішов туди! — донісся здалеку чийсь голос. Промені ліхтарів застрибали серед пагорбів. Замиготіли тьмаві постаті.
Містер Вільям Філіппус Фелпс помахав їм. Він утомився. Тепер він прагнув тільки, щоби його знайшли. Він більше не хотів утікати. Він помахав іще раз.
— Онде він! — ліхтарі розвернулися в його бік. — Хутчіше! Упіймаємо покидька!
Коли настав час, Людина-картинка знову побіг. Він намагався рухатись повільно і двічі навмисне впав. Озирнувшись назад, він побачив у руках переслідувачів кілки для наметів.
Він біг до ліхтаря на далекому перехресті, де, здавалося, зібралася вся літня ніч: крутилися каруселі світлячків, цвіркуни виспівували пісень нічному світові — усіх вабив до себе цей самотній, завислий у високості ліхтар. Людина-картинка теж біг туди, а інші наступали йому на п’яти.
Коли він досяг ліхтаря, пробіг кілька ярдів під ним і далі у темряву, йому вже не треба було озиратися. Попереду на дорозі просто перед ним виникли силуети із кілками для наметів, а тоді він побачив, як ті кілки здійнялися люто вгору, і вгору, а тоді нараз опустилися вниз!
Минула хвилина.
У ярах співали цвіркуни. Виродки стояли над розпростертим на землі Людиною-картинкою, тримаючи в опущених руках свої кілки.
Потім вони перевернули його. З його рота полилася кров.
Вони зірвали пластир зі спини. Одну нескінченну мить вони роздивлялися щойно явлену картинку. Хтось щось прошепотів. Хтось тихо вилаявся. Скелет відсахнувся і подався геть. А тоді його знудило. Один за одним виродки із тремтячими губами відходили і зникали, залишивши Людину-картинку на безлюдній дорозі; з його рота текла кров.
У тьмавому світлі ліхтаря жива картинка проглядалася дуже чітко.
На ній натовп виродків схилився над помираючим товстуном на безлюдній темній дорозі і розглядав картинку на його спині, на якій натовп виродків схилився над помираючим товстуном на…
Мрець
— Бачиш того чолов’ягу? — сказала місіс Рібмолл, киваючи через дорогу. — Того, котрий зіперся на бочку перед закладом містера Дженкінса? Це Дивак Мартін.
Дивак Мартін.
— Це він говорить усім, що помер? — голосно спитав Артур.
Місіс Рібмолл кивнула.
— Скажений, наче ондатра, що летить у вирій. Стверджує, що загинув під час повені, і бідкається, що йому ніхто не вірить.
— Я кожного дня бачу, як він там стирчить, — репетував Артур.
24
Можливо, прізвисько пов’язане із давньогрецькою Електрою (грец. Ήλέκτρα) — дочкою Агамемнона і Клітемнестри, сестри Іфігенії та Ореста. За переказами (троянського циклу), Електра врятувала свого брата Ореста й допомогла йому здійснити криваву помсту над убивцями батька — Егістом та Клітемнестрою.
25
Алюзія на Моряка Попая (англ. Popeye the Sailor, ім’я утворене від англ, pop-eyed «витрішкуватий», «лупоокий», буквально «лупоок») — вигаданого героя коміксів і мультфільмів.