— Так, містере Диваку! — Чарлі підбіг і зупинився у тіні Дивака.
Той опустив на його долоню руку із грошима. Там було сімдесят доларів.
— Чарлі, біжи купи сукню для… міс Велдон… — його мозок хапався, рвався, продирався, боровся із павутинням забуття. На його обличчі виступив неприкритий жах і відчайдушне прагнення щось пригадати. — Я не пам’ятаю, де… Боже, дай мені згадати. Сукня і накидка для міс Велдон, у… у…
— Крамниці Краузмеєра? — спробував допомогти Чарлі.
— Ні!
— Тоді Філдмана?
— Hi!
— Тоді містера Лайбермана?
— Лайберман! Це воно! Лайберман, Лайберман! Туди, туди, Чарлі, біжи до…
— Лайбермана.
— …і купи нову зелену сукню для… міс Велдон, і ще накидку. Нову зелену сукню, на якій намальовані жовті троянди. Забери їх і принеси сюди. Ох, Чарлі, стривай.
— Так, містере Диваку?
— Чарлі… як гадаєш, я міг би помитися у тебе вдома? — тихо запитав Дивак. — Мені не зашкодила би ванна.
— Ого, не знаю, містере Диваку. Мої батьки такі дивні. Не знаю.
— Нічого, Чарлі. Я розумію. Біжи!
Чарлі помчав із подвійною швидкістю, затиснувши гроші в руці. Пробігаючи повз перукарню, він зазирнув усередину. Містер Сімпсон перестав общипувати волосся містера Трамбулла і пильно подивився на хлопця.
— Гей! — крикнув Чарлі. — А Дивак Мартін наспівує пісеньку!
— Яку пісеньку? — спитав містер Сімпсон.
— Отаку, — сказав Чарлі і промугикав її.
— Господь всемогутній! — заревів Сімпсон. — То он чого міс Велдон не прийшла сьогодні! Це ж мелодія весільного маршу!
Чарлі побіг далі. Казна-що!
Крики, сміх і хлюпання води. У задній кімнаті перукарні клубочилася пара. Працювали по черзі: спочатку містер Сімпсон набирав у відерце гарячої води і з розмаху обливав нею Дивака Мартіна, котрий просто сидів у ванні і мовчав, а тоді містер Трамбулл чухрав Дивакову бліду спину великою щіткою. Вони не жаліли господарського мила, і час від часу Коротун Філліпс виливав на Дивака наперсток одеколону. Вони метушилися у хмарах пари і сміялися.
— Одружуєшся, га, Диваку? Мої вітання, хлопче! — ще одне відро. — Я завжди казав, що саме це тобі й потрібно, — сміявся містер Сімпсон, цього разу линувши Дивакові на груди холодної води. Дивак Мартін удав, що навіть не помітив різниці. — Ти тепер пахнеш набагато краще!
Дивак не повернув голови.
— Дякую. Дуже дякую за те, що ви робите. Дякую, що допомагаєте мені вимитися. Мені це було потрібно.
Сімпсон захихотів у долоню.
— Заради тебе що завгодно, Диваку.
Десь позаду хтось прошепотів:
— Ох і пара з них буде. Одружений з дурепою ідіот!
Сімпсон насупив брови.
— Припни-но свого язика!
У кімнату забіг Чарлі.
— Я приніс зелену сукню, містере Диваку!
Через годину Дивак сидів у перукарському кріслі. Хтось позичив йому пару нових черевиків. Містер Трамбулл завзято їх начищав і підморгував усім по черзі. Містер Сімпсон узявся підстригти Дивакове волосся і відмовився брати за це гроші.
— Ні, ні, Диваку, залиш гроші собі, вважай це моїм весільним дарунком. О так, сер, — він сплюнув, а тоді легенько побризкав трояндовою водою. — Ну от. «Троянди і місячне сяйво»!
Мартін озирнувся.
— Ви ж нікому не скажете про наше весілля, — спитав він, — до завтрашнього дня? Ми з міс Велдон не хотіли би, щоб усе місто прийшло потішатися. Розумієте?
— Аякже, аякже, Диваку, — сказав містер Сімпсон, закінчивши свою роботу. — Мамцею клянуся. А де ви будете жити? Придбаєш нову ферму?
— Ферму? — Дивак Мартін виліз із крісла. Хтось позичив йому гарну нову сорочку, а хтось інший відпрасував штани. Вигляд він мав чудовий. — Так, я саме збирався придбати нерухомість. Доведеться доплатити, але воно того варте. Доплатити. Ходімо зі мною, Чарлі Белловс, — він почвалав до дверей. — Я купив будинок на околиці. Треба зараз віднести гроші. Ходімо, Чарлі.
Сімпсон зупинив їх.
— А який він, той будинок? У тебе не могло бути багацько грошей, палац ти собі дозволити не міг.
— Ваша правда, — сказав Дивак. — Не міг. Це невеликий будиночок. Але нас влаштує. Колись давно його збудували для однієї родини, але вони згодом переїхали кудись на схід. За нього просили усього п’ять сотень, тож я купив його. Ми з міс Велдон переїдемо туди увечері, після весілля. Але, будь ласка, не кажіть нікому до завтра.
— Авжеж, Диваку, аякже.
Дивак вийшов на полудневе сонце, а Чарлі за ним. Чоловіки у перукарні посідали і засміялись.
На вулиці зітхав вітер, сонце повільно спускалося, у перукарні клацали ножиці, навколо крісла люди сиділи, сміялися, балакали…