— Де завгодно, — сказала вона. — Але пильнуйте! Все ж таки, це французький цвинтар! Вщерть заповнений циніками! Армії егоїстів, які спалювали людей на багатті за їхню віру, тільки щоби через рік їх самих спалили за власну віру. Тож давайте, обирайте!
Вони йшли далі. Примарний пасажир кивнув:
— Перший надгробок. Під ним: порожнеча. Мертвий фінал, а не шепіт часу. Друга плита: жінка, котра таємно від усіх вірила, бо кохала свого чоловіка і сподівалася знову зустрітися з ним у вічності… шурхіт духу, порухи серця. Вже краще. А тепер третій надгробок: письменник, автор трилерів для французьких журналів. Він любив свої ночі, свої тумани, свої замки. Температура цього каменю співмірна із добрим вином. То ж тут ми і сядемо, моя люба леді, ви відкоркуєте шампанське, і ми почекаємо на потяг.
Вона радісно запропонувала йому келих.
— А ви можете пити?
— Можу спробувати, — він прийняв келих. — Тільки спробувати й можу.
Примарний пасажир майже «помер», коли вони покинули Париж. Група інтелектуалів саме поверталась із семінарів про Сартрову «Нудоту». Гаряче повітря переповнювалося розмовами про Сімону де Бовуар,[40] текло коридорами і залишало по собі порожнечу.
Блідий пасажир ще більше зблід.
Друга зупинка за Парижем, ще одне вторгнення! У вагон увійшла група німців, гучна у своїй зневірі в духах предків і сумнівах щодо політики. Дехто з них навіть мав книжки з назвою «Чи був Господь вдома?»
Східний привид ще глибше втиснувся в свої подібні до рентгенівських променів кістки.
— Ох, любий, — закричала міс Мінерва Геллідей і побігла до себе в купе, щоби принести і кинути поряд з ним цілу купу книжок.
— «Гамлет», — закричала вона. — Привид його батька, так. «Різдвяна пісня у прозі». Аж чотири привиди![41] «Буремний перевал».[42] Кеті ж повертається, так? Привидом серед снігів? «Поворот гвинта»[43] і… «Ребекка»![44] А ще моя улюблена «Мавпяча лапка»![45] З чого почнемо?
Але східний привид, на відміну від Мерглея, не промовив ні слова. Його очі заплющилися, а рот зшили крижинки.
— Зачекай! — закричала вона.
І розгорнула першу книгу… де Гамлет стояв на стіні і слухав стогони привида свого батька, і прочитала:
— «Послухай же… Близька година… Коли я знов повернуся до сірки, В огонь і муки, й сморід».[46]
Тоді прочитала ще:
— «Я дух твойого батька, Приречений тут до пори блукати Ночами…»
І ще:
— «Якщо ти дійсно син своєму батьку…
То помстися за убивство…»
І знову:
— «…Убивство — і підліше, Ніж будь-яке…»
І потяг мчав крізь ніч, коли вона вимовляла останні слова привида батька Гамлета:
— «Прощай навік! І пам’ятай мене».
— «Прощай навік! І пам’ятай мене».
Вона повторила:
— «…пам’ятай мене!»
І східний привид затремтів. Вона зробила вигляд, що не помічає цього, і взялася за іншу книжку:
— «Почнімо з того, що Мерглей помер…»[47]
А «Східний експрес» торохкотів примарним мостом понад невидимою річкою.
Її руки наче пташки пурхали понад книжками.
— «Я — Дух Колишнього Різдва».
Далі:
— «Примарний рикша виринув із туману, із цокотінням пронісся в пітьму…»[48]
І чи не долинає найкраща луна кінських копит з горла східного привида?
— «Відірвіть мостини! Ось тут, ось тут!.. Це калатає його гидотне серце!»[49] — м’яко вигукнула вона.
І раптом! — наче стрибок жабки. Вперше більше ніж за годину у східного привида пробився пульс.
Німці далі по коридору стріляли з гармат невіри.
А вона і далі лила ліки:
— «…Тужливе завивання пролунало над болотами…»[50]
І відлуння цього виття, цього нещасного крику, виринувши в глибинах душі її компаньйона по мандрах, пролилося крізь його рот.
Западала глибока ніч, місяць плив у височіні, і Жінка в Білому[51] ступала тихим краєвидом, як і читала стара медсестра, і кажан, який, обернувшись на вовка, миттю став ящіркою, побіг по чолі похмурого пасажира.
Зрештою в потязі запанувала сонна тиша, і міс Мінерва Геллідей впустила останню книгу з рук. Книга з глухим стуком впала на підлогу.
— Requiescat in pace?[52] — прошепотів із заплющеними очима східний мандрівник.
— Так, — посміхнулася вона, киваючи. — Requiescat in pace.
40
Жан-Поль Сартр (Jean-Paul Sartre, 1905–1980) — французький філософ, письменник, есеїст. Сімона де Бовуар (Simone de Beauvoir, 1908–1986) — французька письменниця, філософ, ідеолог фемінізму. І Сартр, і де Бовуар — представники атеїстичного екзистенціалізму. Згаданий у Р. Бредбері роман Ж.-П. Сартра «Нудота» 1938 р. — маніфест атеїстичного екзистенціалізму, де автор порушує проблеми хаосу й абсурду людської долі, страху, відчаю та безвиході.
41
«Різдвяна пісня у прозі, або Святвечірнє оповідання з привидами» («А Christmas Carol in Prose, Being a Ghost Story of Christmas», 1843) — різдвяна повість англійського письменника Чарлза Діккенса (1812–1870), у якій до головного героя Ебенезера Скряжа являються почергово чотири духи — Дух Колишнього Різдва, Дух Нинішнього Різдва, Дух Прийдешнього Різдва і Дух Скряжевого колишнього компаньйона Джекоба Мерглея.
42
«Буремний перевал» («WutheringHeights», 1847) — єдиний роман Емілі Бронте (1818-1848), виданий під чоловічим псевдонімом Елліс Белл.
43
«Поворот гвинта» («The Turn of Screw», 1898) — містико-психологічна повість американського письменника Генрі Джеймса (1843–1916).
45
«Мавпяча лапка» («The Monkey’s Paw», 1902) — «страшне» оповідання англійського письменника Вільяма Джекобса (1863–1943), яке стало класикою літератури жахів.
46
Тут і далі цитати зі сцени п’ятої першої дії трагедії Вільяма Шекспіра «Гамлет, принц Данії» («Hamlet, Prince of Denmark», 1603) у перекладі українською Ю. Андруховича.
47
Тут і далі цитати з «Різдвяної пісні у прозі» («А Christmas Carol in Prose», 1843) Ч. Діккенса у перекладі українською мовою Ол. Мокровольського.
48
Цитата з містичного оповідання англійського письменника Ред’ярда Кіплінґа «Примарний рикша» («The Phantom Rickshaw», 1885).
49
Цитата з містичного оповідання американського письменника Е. А. По «Серце виказало» («The Tell-Tale Heart», 1843) у перекладі українською мовою В. Шовкуна.
50
Цитата з детективної повісті англійського письменника А. Конан Дойля «Собака Баскервілів» («The Hound of the Baskervilles», 1902) у перекладі українською мовою М. Дмитренка.