— Я чую тебе.
— Вітрові не подобається світло в будинку, і він обірвав електричну лінію. Наступним, певно, буде телефон. Це справжній двобій — я і вітер — скажу я тобі! Зачекай-но хвильку!
— Алліне! — тиша. Герб обперся об підставку каміна. Дружина виглянула з кухні. Герб Томпсон почекав трохи. — Алліне?
— Я повернувся, — сказав голос у слухавці. — Утворився протяг, і я підклав під двері якусь шматину, щоби мені не дуло в ноги. Зрештою, я навіть радий, що ти не приїхав, Гербе; я б не хотів, щоб ти потрапив у таку халепу. Он там він щойно розбив одне із вікон вітальні, і тепер в будинку вирує справжній буревій, скидаючи зі стін картини! Ти чуєш?
Герб Томпсон прислухався.
У телефоні завивала сирена, щось свистіло і бамкало. Аллін намагався усе це перекричати.
— Чи чуєш?
Герб Томпсон проковтнув слину.
— Чую!
— Я йому потрібний живим, Гербе. Він не наважується одним ударом зруйнувати весь будинок. Це б мене вбило. А він хоче мене живцем, щоби розтягти на шматки, палець за пальцем. Він хоче дістатися того, що всередині мене. Мого мозку, мого розуму. Він хоче забрати мої життєві сили, мою сутність, моє «я». Він хоче здобути мій інтелект.
— Мене кличе дружина, Алліне. Я мушу йти перетирати посуд.
— Тут, над будинком, хмара водяної пари, вітри з усього світу. Той самий вітер, що пронісся Целебесом[7] рік тому; той самий памперо,[8] що вбив стільки людей в Аргентині; тайфун, котрий накинувся на Гавані; ураган, що на початку року промчав узбережжям Африки. Це частина усіх тих штормів, яких мені вдалося уникнути. Він слідував за мною з Гімалаїв, тому що не хотів, щоб я знав те, що знаю тепер про Долину Вітрів, де він виникає й виношує свої руйнівні плани. Щось там дало йому поштовх до зародження. Мені відомо, від чого він виникає, що його породжує і в якій частині долини він завмирає. Ось тому він і ненавидить мене — мене та мої книги, в яких йдеться про те, як його побороти. Він більше не хоче, щоб його повчали. Він хоче увібрати мене у своє велетенське тіло, аби я віддав йому свої знання. Він хоче, щоб я був на його боці!
— Я мушу вішати слухавку, Алліне, бо дружина…
— Що? — пауза, і далеке завивання вітрів на тому кінці. — Що ти сказав?
— Перетелефонуй через годину, Алліне.
Відбій.
Він пішов перетирати посуд. Дружина поглянула на нього так, як дивилася на тарілки, котрі терла посудним рушником.
— Як там сьогодні надворі? — запитав він.
— Гарно. Й не дуже холодно. Повно зірок, — відповіла вона. — А що?
— Нічого.
Упродовж наступної години телефон дзвенів тричі. О восьмій прийшли гості, Стоддард з дружиною. Вони сиділи, розмовляючи, до пів на дев’яту, потім перебралися за картярський столик і почали грати в джин.[9]
Герб Томпсон знову і знову тасував карти, дзвінко ляскаючи ними й розкладаючи їх перед трьома іншими гравцями. Бесіда переходила від одного до іншого. Герб запалив сигару, і на кінчику її утворився чудовий сірий попіл; зручно взявши карти в руки, він звів голову і прислухався. Знадвору не доносилося ані звуку. Дружина помітила цей погляд. Він повернувся до гри і скинув трефового валета.
Він неспішно попихкував сигарою, в той час коли інші про щось теревенили, час від часу перериваючись на короткі вибухи сміху; годинник у холі лагідно вибив дев’яту.
— Ось ми тут собі сидимо, — сказав Герб Томпсон, виймаючи з рота сигару й задумливо дивлячись на неї. — А життя — дивна річ.
— Що? — перепитав містер Стоддард.
— Та нічого, ось ми тут живемо власним життям, а десь в іншій частині землі мільярд інших людей живе своїм.
— Але ж це очевидно!
— Життя, — продовжував він, вкладаючи сигару в зуби, — самотня штука. Навіть у власній сім’ї. Інколи, обіймаючи когось, ти перебуваєш за мільйони миль від нього.
— Це цікава думка, — сказала його дружина.
— Я не це мав на увазі, — пояснив він не надто поквапно, бо не відчував за собою жодної провини. — Я маю на увазі, що ми віримо кожен у своє і проживаємо власне маленьке життя, а інші люди живуть геть не так. Ось ми сидимо тут, в цій кімнаті, в той час коли тисячі інших людей саме цієї миті вмирають. Деякі з них від раку, інші від пневмонії, ще хтось — від туберкульозу. Гадаю, що саме зараз хтось у Сполучених Штатах гине в автомобільній аварії.
— Не надто весела розмова, — зауважила його дружина.
— Я хочу сказати, що ми живемо і не замислюємося, що ж думають інші люди, як вони живуть і чому вмирають. Ми просто чекаємо, коли смерть прийде до нас. Хочу сказати — от ми тут спокійно сидимо на наших самовпевнених сідницях, в той час як за тридцять миль звідси, у великому холодному будинку, який цілком огорнула ніч і ще бозна-що, один із найкращих хлопців, котрий коли-небудь жив на цій землі…
7
Целебес — європеїзована назва Сулавесі, одного із найбільших великих островів Малайського архіпелагу в складі Великих Зондських островів, територія Індонезії.
8
Памперо (ісп. Pampero — «вітер з пампи») — холодний штормовий південний або південно-західний вітер антарктичного походження, характерний для пампасів Аргентини й Уругваю. Зазвичай приносить опади та різке зниження температури повітря.