Покоївка поставила тацю, налила соку в неприродній тиші, а тоді, коли Банкрофт коротко кивнув, пішла. Якийсь час він дивився їй услід порожніми очима.
Повернення з того світу. Це не жарт.
— Наомі, — м’яко підказав я йому.
Він кліпнув.
— Ой. Так. Вона вломилася сюди — щось їй треба було. Здається, ключі від одного з лімузинів. Я, мабуть, нестрогий батько, а Наомі — моя найменшенька.
— Наскільки вона молода?
— Їй двадцять три.
— У вас багато дітей?
— Так. Дуже багато, — Банкрофт ледь помітно всміхнувся. — Коли маєш дозвілля й багатство, народження дітей — це суцільна радість. У мене двадцять семеро синів і тридцять четверо доньок.
— Вони живуть з вами?
— Наомі — здебільшого зі мною. Інші бувають наїздами. Більшість з них уже мають свої сім’ї.
— Як справи в Наомі? — я трохи стишив голос. Знайти рідного батька без голови — не найкращий початок дня.
— Вона на психохірургії, — коротко відповів Банкрофт. — Але вона прорветься. Вам потрібно з нею поговорити?
— Зараз — ні, — я підвівся з шезлонга й підійшов до дверей балкону. — Ви кажете, що вона сюди вломилася. Це сталося саме тут?
— Так, — Банкрофт став біля дверей слідом за мною. — Хтось проникнув сюди та зніс мені голову частинковим бластером. Слід від пострілу видно отам на стіні. Біля столу.
Я зайшов усередину та спустився сходами. Стіл був важкий, із дзеркального дерева — генний код, напевно, передали зі Світу Гарлана, а тоді виростили дерево тут. Це здалося мені майже таким самим марнотратством, як співошпиль у коридорі, а смаку в цьому було трохи менше. На Світі дзеркальне дерево росте в лісах трьох континентів, і в Міллспорті практично в кожному генделику на каналі є барна стійка з його деревини. Я проминув стіл, щоб оглянути штукатурну стіну. Її біла поверхня зморщилася й обгоріла до чорноти; це, без сумніву, постаралася променева зброя. Підпалина починалася на висоті людської голови та спускалася короткою дугою донизу.
Банкрофт залишився на балконі. Я поглянув на контури його обличчя.
— Це — єдина ознака стрілянини в кімнаті?
— Так.
— Більше нічого не було якимось чином пошкоджено, розбито чи зачеплено?
— Ні, нічого, — було очевидно, що він хоче сказати більше, але він мовчав, чекаючи, коли я закінчу.
— А поліція знайшла зброю біля вас?
— Так.
— Ви маєте здатну на таке зброю?
— Так. Вона була моя. Я зберігав її в сейфі під столом. Вона була закодована відбитком долоні. Вони знайшли сейф відкритим, більше нічого звідти не забрали. Хочете зазирнути в нього?
— Дякую, не зараз, — я з власного досвіду знав, як важко пересувати меблі з дзеркального дерева. Я підняв один куточок тканого килимка під столом. У підлозі під ним був майже непомітний рубець. — Чиїми відбитками це можна відкрити?
— Міріам і моїми.
Запала багатозначна тиша. Банкрофт зітхнув, досить гучно, щоб це було чутно на протилежному кінці кімнати.
— Продовжуйте, Ковачу. Скажіть це. Всі інші вже сказали. Або я вчинив самогубство, або мене вбила дружина. Іншого раціонального пояснення просто немає. Я чув це, відколи мене витягнули з резервуара в Алькатрасі.
Перш ніж зазирнути йому в очі, я спеціально оглянув кімнату.
— Ну, не можна не визнати, що це полегшує роботу поліції, — сказав я. — Це мило й чисто.
Він пирхнув, але зі смішком. Я зрозумів, що ця людина мимохіть починає мені подобатися. Я знову видерся нагору, вийшов на балкон і сперся на огорожу. Надворі по газону сновигала туди-сюди якась постать у чорному з почепленою з лівого боку зброєю. Оддалік мерехтіла електрифікована огорожа. Я якийсь час дивився туди.
— Безглуздо вимагати повірити в те, що хтось проникнув сюди, минувши всю охорону, зламав сейф, до якого мали доступ лише ви з дружиною, та по-тихому вбив вас. Ви — людина розумна й, певно, маєте причину в це вірити.
— О, так. Кілька причин.
— Причин, на які поліція вирішила не зважати.
— Так.
Я повернувся до нього.
— Гаразд. Послухаймо цю історію.
— Вона перед вами, пане Ковач, — він стояв переді мною. — Я тут. Я повернувся. Мене не можна вбити, просто стерши мою кортикальну пам’ять.
— Ви користуєтеся віддаленим зберіганням. Це очевидно — інакше вас би тут не було. Як регулярно ви оновлюєтеся?
Банкрофт усміхнувся.