— Але як ви…
— Як я прийняв рішення? — я всміхнувся без особливого ентузіазму. — Може, зайдемо всередину й поговоримо?
Я дозволив їй провести мене назад до оранжереї, де хтось виставив на декоративний столик під підставками зі страдним зіллям глек і келихи на високих ніжках. Глек був наповнений рідиною кольору заходу сонця. Ми сіли навпроти одне одного, не обмінюючись ані словами, ані поглядами. Вона налила собі келих, не пропонуючи напою мені; ця крихітна випадковість дуже красномовно свідчила про те, що сталося між Міріам Банкрофт і моїм іншим «я».
— Боюся, часу в мене небагато, — байдужо промовила вона. — Як я вже казала вам по телефону, Лоренс попросив мене негайно приїхати до Нью-Йорка. Власне, коли ви подзвонили, я саме збиралася вийти.
Я мовчки слухав, а коли вона поставила глек на стіл, сам заходився наповнювати свій келих. Цей хід був помилковий, і моя незграбність, напевно, вилізла назовні. Міріам Банкрофт здригнулася: до неї дійшло.
— Ой, я…
— Забудьте, — я трохи відпив. У м’якого напою з часом з’являлася терпкість. — Ви хотіли знати, як ми прийняли рішення? Ми зіграли у гру: «Камінь, ножиці, папір». Звісно, спершу ми кілька годин це обговорювали. Ми сиділи на віртуальному форумі у Нью-Йорку з дуже високою швидкістю та захистом конфіденційності, поки не визначилися. Для героїв дня нічого не шкода.
Я відчув, що в моєму голосі з’явилися саркастичні нотки, і мені довелося зупинитися, щоб їх притлумити. Я ковтнув напій ще раз, уже довше.
— Як я вже сказав, ми говорили. Дуже багато. Нам спала на думку безліч різних способів прийняти рішення, деякі з них, можливо, навіть були прийнятні, але ми завжди рано чи пізно поверталися до цього. «Камінь, ножиці, папір». П’ять разів. Чом би й ні?
Я знизав плечима, але цей жест вийшов не таким невимушеним, як я сподівався. Я досі намагався струсити з себе холодок, який проймав мене щоразу, коли я думав про ту гру, де на кону було моє ж існування і я намагався перехитрити самого себе. П’ять разів, а гра дійшла до рахунку 2:2. Моє серце билося в ритмі джанк-музики з «Закритого простору Джеррі», а голова в мене паморочилася від адреналіну. Навіть протистояти Кавахарі було не так важко.
Коли він програв останній раунд (у нього був камінь, а в мене папір), ми обидва витріщилися на свої витягнуті руки — як нам здавалося, надовго. Тоді він підвівся з легкою усмішкою та приставив до голови великий і вказівний пальці, чи то віддаючи честь, чи то жартома вдаючи самогубство.
— Я маю сказати щось Джиммі, коли його побачу?
Я мовчки заперечно хитнув головою.
— Що ж, гарного життя, — промовив він і вийшов з освітленої сонцем кімнати, а тоді обережно зачинив за собою двері. Щось усередині мене досі кричало, що він якимось робом спеціально програв ув останній грі.
Наступного дня мене перечохлили.
Я знову підвів очі.
— А тепер вам, гадаю, цікаво, чому я вирішив сюди прийти.
— Так.
— Це стосується Шеріл Босток, — сказав я.
— Кого?
Я зітхнув.
— Міріам, прошу. Не ускладнюйте це ще більше. Шеріл Босток до смерті боїться, що ви спалите її через те, що вона знає. Я прийшов сюди, щоб ви переконали мене, що вона помиляється, бо я їй це пообіцяв.
Міріам Банкрофт якусь мить дивилася на мене дедалі ширшими очима, а тоді судомно плеснула мені напоєм в обличчя.
— Ах ви нахабна дрібота, — прошипіла вона. — Як ви смієте? Як ви смієте?
Я витер випивку з очей і витріщився на неї. Я чекав на якусь реакцію, але не на таку. Я вичесав з волосся решту коктейлю.
Прошу?
— Як ви смієте заходити сюди й казати мені, що це для вас складно? Ви хоч уявляєте собі, що зараз переживає мій чоловік?
— Ну, подивимося, — я витер руки об сорочку й насупився. — Просто зараз він — почесний гість спеціального розслідування ООН у Нью-Йорку. Як гадаєте, його бісить роздільне проживання з вами? Не може бути, щоб у Нью-Йорку було важко знайти будинок розпусти.
Міріам Банкрофт зціпила зуби та прошепотіла:
— Ви жорстокі.
— А ви небезпечні, — я відчув, як з поверхні мого самоконтролю злетіло трохи пари. — Це не я забив ногами на смерть ненароджену дитину в Сан-Дієго. Не я ввів клонові власного чоловіка синаморфестерон, поки той був ув Осаці, чудово знаючи, що саме він зробить з першою жінкою, яку трахне в цьому стані. Звісно, знаючи, що це буде якась інша жінка. Не дивно, що Шеріл Босток нажахана. Просто дивлячись на вас, я вже думаю, чи вийду за парадні ворота живим.