— Я думала, ви вже поїхали, — сказала Айрін Елліотт біля мене.
— Ми працюємо над цим. На Світі Гарлана затягують з дозволом на голкокидок. Там по-справжньому не хочуть мого повернення.
— А тут ви нікому не потрібні.
Я знизав плечима.
— Ця ситуація для мене не нова.
Якийсь час ми мовчки йшли далі. Дивно було розмовляти з Айрін Елліотт у власному тілі. За дні, що передували справі в «Голові у хмарах», я звик дивитися на її обличчя згори вниз, але цей чохол із широкими кістками був майже такий заввишки, як я, а ще її оточувала аура суворої компетентності, яка була лише ледь помітною в її манерах у іншому тілі.
— Мені запропонували роботу, — нарешті промовила вона. — Консультанткою з питань безпеки в «Мейнлайн ДГФ». Ви чули про них?
Я хитнув головою.
— Вони дуже відомі на Східному узбережжі. Їхні кадровики, певно, сидять у слідчій комісії. ООН мене тільки-но виправдала, а вони вже стукали у мої двері. Розкішна пропозиція, п’ять штук, якщо погодитися негайно.
— Так, стандартна практика. Вітаю. Ви переїдете на схід чи вам переправлятимуть роботу сюди?
— Мабуть, займатимуся цим тут, принаймні якийсь час. Ми поселили Елізабет у віртуальному житловому комплексі в Бей-Сіті, і виконувати передачі звідти локально набагато дешевше. На запуск ми витратили більшу частину тих п’яти штук, а за кілька років ми, як я гадаю, зможемо дозволити собі її перечохлення, — вона обдарувала мене сором’язливою усмішкою. — Зараз ми проводимо більшу частину часу там. Туди й подався сьогодні Віктор.
— Вам не треба його виправдовувати, — м’яко відповів я. — Я все одно думав, що він не захоче зі мною розмовляти.
Вона відвела погляд.
— Знаєте, річ у тому, що він завжди був дуже гордий і…
— Забудьте. Якби хтось потоптався по моїх почуттях так, як я потоптався по його почуттях, мені б теж не хотілося розмовляти з цією людиною, — я зупинився й сягнув у кишеню. — До речі… Я вам дещо приніс.
Вона опустила погляд на сірий кредитний чип без позначок, який я тримав у руці.
— Що це?
— Близько вісімдесяти тисяч, — сказав я. — Думаю, так ви зможете дозволити собі щось індивідуально вирощене для Елізабет. Якщо вона швидко зробить вибір, її можна було б зачохлити до кінця року.
— Що? — вона витріщилася на мене, то всміхаючись, то похмурніючи, наче їй розповіли анекдот, а вона була не впевнена, що його розуміє. — Ви даєте нам… Чому? Чому ви це робите?
Цього разу у мене була відповідь. Того ранку я думав про це від самісінького Бей-Сіті. Я взяв Айрін Елліотт за руку і втиснув у неї чип.
— Тому що я хочу, щоб усе це закінчувалося чимось чистим, — тихо промовив я. — Таким, щоб я міг із цього тішитися.
Якусь мить вона ще витріщалася на мене. Тоді подолала невелику відстань між нами та обвила мене руками з таким криком, що найближчі мартини стривожено позлітали з піску. Я відчув, як по моїй скроні розмазалася цівка сліз, та Айрін Елліотт при цьому сміялася. Я у відповідь обхопив її руками та обняв.
І ті кілька секунд, які тривали обійми, а також ще трохи після них, я почувався чистим, як вітерець, що надходив з моря.
«Беріть, що дають, — сказала десь Вірджинія Відаура. — І часом цього має бути досить».
Ще одинадцять днів по тому було дано дозвіл на голкокидок, який повернув мене на Світ Гарлана; більшу частину цього часу я провів, тусуючись у «Гендріксі», де дивився новини та мучився дивним почуттям провини через своє неминуче відбуття. У публічному доступі опинилося дуже мало реальних фактів про загибель Рейлін Кавахари, тож її висвітлення у ЗМІ було крикливим, сенсаційним і здебільшого неточним. Спеціальне розслідування ООН залишалось оповитим завісою таємниці, а коли нарешті почали ширитися чутки про майбутнє прийняття Резолюції 653, їх майже неможливо було пов’язати з тим, що відбулося раніше. Ім’я Банкрофта не згадали жодного разу, та й моє теж.
Я більше ніколи не говорив з Банкрофтом. Дозвіл на голкокидок і зобов’язання щодо перечохлення на Світ Гарлана доставила мені Уму Прескотт, яка, хоч і поводилася досить приємно та запевнила мене, що умови мого контракту буде дотримано буквально, також передавала дещо загрозливе послання: я маю більше ніколи не намагатися спілкуватися з жодним із членів родини Банкрофтів. Причиною цього, за словами Прескотт, був мій обман щодо історії з «Розрядись», порушення мого хваленого слова, та я був надто розумний, щоб у це повірити. Я бачив це на обличчі Банкрофта по той бік допитової камери, коли з’ясувалося, де насправді була та що насправді робила Міріам під час нападу на «Голову у хмарах». Цей старий покидьок попри всю свою дешеву метівську ґречність просто замучився ревнощами. Я замислився, що він зробив би, якби йому довелося переглянути всі видалені файли «Гендрікса», створені у спальні.