А тепер, звісно, є ще більше — оригінальний серіал Netflix, створений у компанії Skydance Media сузір’ям першорядних талантів, яким я можу хіба що чудуватися, та новий оригінальний сюжет у вигляді графічного роману від Dynamite. І ось я на восьмому поверсі цього готелю, не сплю й дивлюся на вогні міста, чекаючи на зустрічі з людьми, що хочуть знову і знову говорити про Такеші Ковача. Задум «Видозміненого вуглецю» живе в таких іпостасях, яких я двадцять років тому не міг уявити навіть у найсміливіших письменницьких мріях. І разом із ним живе Ковач — сидить тепер у цій темній кімнаті, у тому кріслі навпроти мене, тримаючи в одній руці келих з напоєм, а в другій — великокаліберну зброю.
Він усміхається, бо знає, що ніколи не помре.
Лос-Анджелес
12 грудня 2017 р.
ПРОЛОГ
За дві години до світанку я сидів на обшарпаній кухні й курив Сарині цигарки, вслухаючись у вир і чекаючи. Міллспорт уже давно спав, але течії у Плесі досі скубли мілини зі звуком, який сягав берега і ширився порожніми вулицями. Із виру надходив дрібними крапельками туман, який опускався на місто мусліновою пеленою й затуманював кухонні вікна.
Бадьорий завдяки хімії, я вп’ятдесяте за ніч перебрав озброєння на пошкрябаному дерев’яному столі. Сарин осколковий пістолет «Геклер і Кох» із відкритим для обойми руків’ям тьмяно виблискував переді мною в убогому освітленні. Це була зброя для найманого вбивці, компактна й абсолютно безшумна. Магазини лежали поруч. Сара обгорнула кожен ізоляційною стрічкою, щоб не плутати боєприпасів: зелена — снодійний заряд, чорна — з павучою отрутою. Більшість обойм була загорнута в чорну. Дуже багато зелених Сара витратила минулої ночі на охоронців «Джеміні Байосіс».
Моє ж приладдя було помітніше. Великий срібний «Сміт і Вессон» та чотири галюциногенні гранати, що ще залишилися. Тоненька багряна лінія, що оточувала кожну ємність, неначе злегка іскрилася, так, ніби от-от мала відокремитися від металевої оболонки й полинути вгору, до завитків диму, що тягнулися від моєї цигарки. Під дією тетрамету, який я роздобув того дня по обіді на верфі, ковзали викривлені символи. У нормальному стані я зазвичай не курю, але від тету мені чомусь завжди кортить покурити.
Я розчув це за віддаленим ревом виру. Квапливе бурчання роторних лопатей серед ночі.
Я загасив цигарку, дещо засмучений самим собою, й пішов до спальні. Сара спала; під ковдрою було видно вигини її тіла, подібні до невеликих синусоїдів. Її обличчя затуляло пишне волосся кольору воронячого крила, рука з довгими пальцями звисала з ліжка. Поки я стояв і дивився на неї, ніч надворі розкололася. Один з орбітальних вартових Світу Гарлана здійснив тестовий постріл у Плесо. Зі струшеного неба надійшов грім і забряжчав шибками. Жінка в ліжку заворушилась і прибрала волосся з очей. Її рідкокристалічний погляд зупинився на мені.
— На що ти дивишся? — голос у неї був хрипкий після сну.
Я злегка всміхнувся.
— Не треба так. Скажи мені, на що ти дивишся.
— Просто дивлюся. Час іти.
Вона підвела голову й почула звук гелікоптера. Сара враз прокинулася і сіла на ліжку.
— Зброя у всеозброєнні?
Це був популярний у Корпусі жарт. Я всміхнувся так, ніби побачив давнього друга, і показав на ящик у кутку кімнати.
— Дістань мій пістолет.
— Так, мем. Чорні чи зелені?
— Чорні. Я б цим гівнюкам і презика з обтислої плівки не довірила.
На кухні я зарядив осколковий пістолет, глянув на власну зброю й залишив її лежати там. Натомість підхопив одну з Г-гранат і приніс її у другій руці. Зупинившись у дверях спальні, я зважив дві одиниці зброї на долонях так, ніби намагався вирішити, що важче.
— Вам більше нічого не треба, крім заміни фалоса, мем?
Сара поглянула з-під півкола чорного волосся, що закривало її чоло. Вона саме натягувала на лискучі стегна довгі вовняні шкарпетки.
— Таку, довгий ствол тут у тебе.
— Розмір не…
Ми почули це одночасно. Подвійне металеве клацання з коридора за дверима. Ми перезирнулися з протилежних боків кімнати, і я на чверть секунди побачив у її очах відображення власного шоку. А тоді кинув заряджений осколковий пістолет їй. Вона підняла одну руку і зловила його в повітрі, і тієї ж миті всю стіну у спальні з гуркотом пробило. Ударна хвиля відкинула мене в куток, поваливши на підлогу.
Нас, певно, розшукали у квартирі за допомогою давачів тепла тіла, а тоді нашпигували стіну міні-мінами. Цього разу вони не ризикували. Командос, який пройшов крізь зруйновану стіну, був дебелий і в повному захисному комплекті на випадок газової атаки, через який його очі здавалися комашиними. У захищених рукавичками руках він тримав короткоствольного «Калашникова».