Прокинувся після довгого сну, відчув, що втомився по-справжньому і не може, не має сил знову думками повертатися до Орестової загибелі, до цієї своєї поїздки, до кернів.
Трохи здивовано поглянув на ортенця, який, виявляється, всі ці довгі, довгі роки недремно оберігав його. Помітив, бач, що Арсен розплющив очі і привітно всміхається, помахує ластами. Як із ним безпечно, як спокійно! Він захищає тебе від непривітного океану, від підступності кернів. Не стане Арсен присікуватися до ортенців за те, що свого часу промовчали про кернів. Очевидно, не хотіли завдавати людям зайвих прикростей, були певні, що успішно усуватимуть їх з людської дороги. Та й хто він такий, щоб встрявати у відносини між землянами та ортенцями. Хай самі розбираються у тонкощах міжпланетного етикету і вирішують, що пристойно замовчувати, а що ні. Адже сидить на Землі такий мудрий і всезнаючий Уповноважений у справах космічної моральності - це питання його компетенції. Чи не був він і справді людиною далекоглядною, коли не дозволяв Арсенового польоту, боячись, що той може заплутатися саме в подібних питаннях? Тепер, у згадках, вродливе обличчя Уповноваженого в справах космічної моральності видалося навіть приємним. Жаль, що вони так і не зрозуміли один одного. Пригадалася й розмова про Інформатор, без якого людство сьогодні не мислить свого життя.
Може, поговорити про Інформатор із ортенцем, коротаючи решту дороги, і тим виявити до нього хоч якусь прихильність? Хай відчуває людську доброзичливість, забуде, що його, Арсена, ще гризуть сумніви. Власне, його цікавить відповідь лише на троє запитань. Мабуть, ортенець не відмовиться відповісти на них.
Враз його тіло напружилось, як перед страшною, невідомою небезпекою. Троє запитань, про значення яких не повинен думати, але відповідь на які має знати... Саме подібне відчуття врятувало їх там, на планеті-привиді. Тоді теж раптом відчув, що саме ця мить вирве їхній корабель із лабетів планети, яка з кожною секундою віддаляла й віддаляла їх від часу і простору того всесвіту, де була Земля, де вже не існувало ні їх, ні їхнього корабля. І вони зважились на неймовірне...
- 56334, - давлячись на кожній цифрі, звернувся до ортенця, - я б хотів дізнатися, якщо це можливо, про таке: чим саме відрізняється ортенський Інформатор від земного, - і при тих словах вперше привітно посміхнувся до господаря планети.
Ортенець відповів не одразу, ніби десь дуже далеко збирав свої думки:
- Чим? - перепитав неуважно. - Та нічим суттєвим не відрізняється. Так, як і земний, він вбирає інформацію поо кожного ортенця впродовж усього його життя. Розсотує і відкладає її по пам’ятних лусочках. Знімає точну копію з кожного мислячого індивідуума планети. Збирає також і більш загальну інформацію про життя суспільства в цілому, різні важливі події. Різниця чисто технічна. Земляни навіть удосконалили наш винахід. У вас канал Інформатора під’єднується шляхом внутрішнього вживлення в організм. А в нас платівка його прикріплюється зовні, ніби поисмоктується до тіла чи до якоїсь іншої поверхні. І ваш, і наш спосіб цілком надійні. Різниця лише в тому, що у вас платівки не видно, а в мене - ось вона.
Ортенець повернувся до Арсена, підняв верхній плавець, і Арсен побачив маленьку металеву платівку і, хоча не міг її помацати через товсте скло, але знав напевне, що вона жива й тепла на дотик і ледь-ледь ворушиться, ніби під подувом легенького вітерцю.
- Даруйте за настирливість, що викликана моєю некомпетентністю в цих питаннях, - знову посміхнувся Арсен, - на Ортені інших живих істот теж під’єднують до Інформатора?
його спокійний, розважливий тон і привітність подіяли на ортенця. Він радий був просвітити останнього з некомпетентних землян, зробити його прибічником Інформатора.
- Ні. Навіщо? Адже Інформатор цікавлять тільки процеси мислення і їхній прояв. Психічну діяльність нижчих істот при бажанні можна зчитати тільки один раз, і цього цілком досить. Вона практично не змінюється впродовж життя поколінь. Інша справа вищі істоти...
Раптом Арсен не стільки зрозумів, як відчув, яку нерівну й небезпечну гру він затіяв, по якому слизькому краю прірви балансує, так зручно і спокійно сидячи всередині човника - ефемерної мильної бульбашки, що може кожної миті луснути. Невже ортенець не розуміє того, що цими відповідями необачно видає себе з головою?
Зараз його єдиний рятунок - не думати, зовсім не думати, чому раптом цікавлять подібні питання.
- Я не стомив вас своєю цікавістю? - доброзичливим і гранично люб’язним тоном звернувся знову до ортенця.
- Завдяки Інформатору, ми, ортенці, не знаємо, що таке втома, - не менш люб’язно відповів той.
- Для мене, людини старих уподобань, це трохи дивно і навіть незбагненно. Але в такому випадку я дозволю собі ще одне запитання.
- О, прошу, прошу, - ортенець був задоволений, що так несподівано приголомшив землянина.
- Скажіть, на вашій планеті планується таке ж майбутнє для Інформатора, як і в нас, на Землі?
- Саме таке, саме таке, - аж ніби чогось зрадів ортенець. - Скоро настане момент, коли все, що було і що є в Інформаторі, ми почнемо переглядати, порівнювати, відсіюючи зайве й тотожне, відберемо найкраще, найдосконаліше, а тоді з’єднаємо його, створивши таким чином надрозум, надістоту, в якій ми відродимося і яка буде вершиною розумної цивілізації. І всі в ній воскреснуть у своєму найкращому, найвищому вияві. Нові покоління доповнюватимуть це вище безсмертне плем’я, залишаючи частки свого інтелекту для нових творень Інформатора.
- Дякую, я цілком задоволений відповіддю, - Арсен низько схилив голову, ніби в поклоні, а насправді ховав обличчя, щоб ортенець не побачив його виразу.
“А я думав, що вони вже досягли найвищої досконалості, що мають заспокоїтися й зупинитися, а вони, бач, намагаються здобути собі право на життя після смерті... Отже, “цвинтар” обіцяє воскресіння з мертвих. Тільки не для всіх, як обіцяла колись земна релігія, а для найдостойніших, та й то не цілком, а тільки частками. А кістки недостойних? Як сказав ортенець, тотожних, нікому не потрібних, будуть нещадно викинуті геть і забуті? Ну що ж, в цьому, здається, теж нічого нового немає. Так робилося завжди”.
Ця відповідь ортенця виявилася для Арсена не найстрашнішою.
VII
Тоді Арсен ще нічого певного не мав на думці. Швидше механічно, ніж усвідомлено, карбував у пам’яті кожен жест ортенця, слідкував за кожним його рухом: як той пришвартовував човник в ангарі, як вимикав і перемикав автокерування, намагався запам’ятати, де припне в шерензі однаковісіньких човників саме цей, бо його цікавив тільки човник, який ще пам’ятає їхню подорож до Шпилястих скель і в якому не без його допомоги зникло око Інформатора, коли ортенець був зайнятий маневруванням човника при вході до міста.
Повернувшись до кімнати, Арсен з відразою і ненавистю смикнув бляшку Інформатора, кинув її на підлогу, ще й наступив ногою, хоча й не був певен, що цим повністю позбудеться шпигунського ока. Та все ж відчув себе певніше. Розкрив скриньку, яку підібрав у Орестовому човнику. Тут теж лежав малюнок - вже знайоме Арсенові місце біля Шпилястих скель. Тільки спокій і тиша, якими, здавалося, вщерть було виповнене перше Орестове творення, зникли. На малюнку лютував шквал. Там, де мрійливий морський прибій ласкаво лизав берег, тепер мирний краєвид терзала височенна чорна стіна води, а буревій нещадно трощив ідилічний магнолієвий Гай. Спотворені, понівечені стовбури то там, то сям витикалися із смертоносних свинцевих хвиль. Чорні важкі хмари неслися над Шпилястими скелями, викрешуючи величезні блискавиці і щедро поливаючи землю суцільним потоком дощу. Світ, зображений Орестом, конав. Якась страшна, непереборна сила зірвала його з правічного місця, перекособочила і штовхнула в обійми океану.