Дівчина в чоловічому вбранні стежила за Леєю, аж поки та не зникла в хатині Морейн.
— І що ти побачила, Мін? — запитав Перрин.
Вона стала навпроти нього, заклопотано кліпаючи очима. Він так і не дотумкав, чому вона вподобала штани, а не спідницю. Його дивувало, як хтось може бачити в ній вродливого молодика, а не чарівну дівчину. Можливо, через те, що він дуже добре її знав.
— Бляхарка скоро помре, — сказала вона тихо, зиркаючи на людей біля багаття. Ніхто не стояв достатньо близько для того, щоб її почути.
Він залишався нерухомим, згадуючи ніжне обличчя Леї. О Світло! Бляхарі ж нікому не чинять зла. Його обдало морозом. А щоб я згорів, і навіщо я запитав ? Навіть ті кілька Айз Седай, які знали про дар Мін, не могли пояснити його. Час від часу Мін бачила образи й ореоли навколо людей, — а інколи навіть могла їх тлумачити.
До багаття підійшов Масуто, щоби помішати рагу довгою дерев’яною ложкою. Шайнарець уважно оглянув їх, потім приклав пальця до довгого носа й широко всміхнувся.
— Кров та попіл! — пробурмотіла Мін. — Це ж він, мабуть, подумав, що ми тут воркуємо біля багаття.
— Ти впевнена? — запитав Перрин.
Дівчина здивовано глянула на нього, тож він поспіхом додав:
— Про Лею.
— Її так звуть? Краще б я не бачила. Завжди важко знати — й не мати змоги допомогти... Перрине, я бачила, як її заплямоване кров’ю обличчя з невидющими очима зринає над плечима жінки. Ніколи ще образ не був до такої міри чітким. — Дівчина здригнулась і швидко потерла руки. — Я би воліла бачити більше радісних видив. Але, здається, вся радість десь завіялась.
Юнак помислив було про те, щоби застерегти Лею, — але передумав. Все погане та хороше, що Мін бачила, завжди справджувалося. Якщо дівчина була впевнена, то так воно й станеться.
— Кров на її обличчі, — пробурмотів він. — Це означає, що її вб’ють?
Він стрепенувся від того, що сказав це так легко. Але що я можу зробити ? Якщо я розповім Леї, якщо переконаю її в правдивості, вона проживе залишок днів у страху, — і це нічого не змінить.
Мін ледь помітно кивнула Перрину.
Якщо її вб'ють, це може означати напад на табір. Але розвідники щодня оглядають територію, а варта чергує день і ніч. І Морейн, за її словами, стереже табір; ні один посланець Морока не знайде їх, хіба що випадково наткнеться. Він подумав про вовків. Ні! Розвідники знайдуть все і всіх, хто тільки наблизиться до табору.
— Шлях до її народу дуже довгий, — промовив він незрозуміло до кого. — Бляхарі не поїхали б зі своїми фургонами далі передгір’я. В дорозі будь-що може трапитися.
Мін сумно похитала головою.
— Нас надто мало, — ми не можемо надати їй навіть одного охоронця. Навіть якщо це допомогло б.
Мін розповідала йому, що вже намагалася попереджати людей про лихі речі, котрі бачила у своїх видіннях. Десь у шість чи сім років, коли вона зрозуміла, що бачить те, чого не бачать інші. Більше дівчина не сказала нічого, але для нього було очевидним те, що її застереження лише погіршували справу, — якщо їй узагалі вірили. Потрібно було трохи часу, щоб повірити в правдивість видінь Мін, допоки саме життя не підтвердить їхню слушність.
— Коли? — запитав він. Промовлене слово було важке й холодне, як загартована сталь. Я не можу допомогти Леї, — але, можливо, з'ясую, чи хтось збирається на нас напасти.
Тільки-но він вимовив «коли», Мін розвела руками. Вона говорила стримано.
— Це не так працює. Я не знаю коли. Якщо я можу розтлумачити видіння, то знаю лише, що воно справдиться. Ти не розумієш. Видіння не приходять, коли я цього забажаю. Вони просто з’являються, — й інколи я можу зрозуміти, про що йдеться. Лише трохи. Дещицю. Так усе й відбувається.
Перрин хотів сказати щось підбадьорливе, але слова Мін лилися суцільним потоком:
— Я можу бачити якісь речі сьогодні, а завтра ні — чи навпаки. Зазвичай я нічого не бачу навколо людей. Тільки Айз Седай завжди мають образи довкола себе, і ще — Охоронці, але їх значно важче розшифрувати, ніж будь-які інші. — Вона краєм ока уважно глянула на Перрина. — Дехто теж завжди оточений символами.
— Не смій розповідати, що бачиш у мене, — різко гаркнув юнак, знизавши дебелими плечима. Ще в дитинстві він збагнув, що значно більший від інших, тож ненавмисне може зашкодити комусь своєю силою. Тому навчився бути уважним та обережним, — і шкодував про свій гнів, коли його не вдавалося загнуздати. — Пробач, Мін. Я не повинен був гарчати на тебе. Не хотів тебе образити.
Дівчина здивовано подивилася на нього:
— Ти не образив мене. На щастя, лише декотрі хочуть знати, що я бачу. Світло свідок, — я б теж не захотіла, щоби хтось узявся розтлумачувати побачені довкола мене знаки.