Постогнуючи, він скрутився калачиком на вузькому ліжку; світло досі горіло під його повіками. Боліли груди. Він підніс до них руку і наморщив носа, коли відчув опік під сорочкою, — пляму, не більшу від срібного пенні.
Перрин повільно змусив свої напружені м’язи дозволити йому випрямити ноги і випростався, один у темній каюті. Морейн. Я мушу розповісти Морейн цього разу. Лиш зачекаю, коли біль ослабне.
Однак коли біль почав розчинятися, його охопило виснаження. У голові ледь-ледь майнула думка про те, що він мусить встати, перш аніж сон знову зморить його.
Коли він знову розплющив очі, то ліг прямо й втупився поглядом у балки вгорі. Світло пробивалося крізь щілини дверей вгорі та внизу, — а це означало, що вже ранок. Хлопець приклав руку до грудей, щоб переконати себе, що він усе це вигадав, і то так реалістично, що практично відчував жар...
Його пальці намацали опік. Значить, це не мої вигадки. Він туманно пригадував деякі інші сни, котрі зникали, щойно він їх прокручував. Звичайні сни. У нього навіть було відчуття, що він добре виспався. І міг би поспати ще трішечки. Це означало, що він міг спати. Принаймні доки поблизу немає вовків.
Перрин пам’ятав, що прийняв рішення під час того короткого пробудження після сну зі Стрибуном, — і за мить вирішив, що воно було правильним.
Він постукав у п’ять дверей. Двічі почув прокляття; мешканці двох кают вже вийшли на палубу; а потім він знайшов Морейн. Вона вже була повністю вбрана; сиділа на одному з вузьких ліжок, схрестивши ноги, і читала нотатки у своїй книжці при світлі ліхтаря. Він бачив, що це був майже початок книжки, тож записи були зроблені ще, мабуть, до того, як вона приїхала в Емондів Луг. Речі Лана були охайно складені на іншому ліжку.
— Мені дещо снилося, — сказав він їй і почав розповідати про це. Про все.
Перрин навіть підняв свою сорочку, щоб показати їй маленьке коло на грудях, — червоне, з хвилястими червоними смужками, що променилися довкола. Він приховував деякі речі від неї раніше, — і, ймовірно, чинитиме так і надалі, — але це було надто важливе, щоб не розповісти. Шурупчик — найменша частина ножиць, і її найлегше виготовити; але без нього вони не розріжуть тканину. Коли він закінчив, то застиг в очікуванні.
Вона спостерігала за ним без емоцій; щоправда, її темні очі оцінювали кожне слово, що виходило з його уст, зважували його, вимірювали і розглядали при світлі. Вона не змінила пози, але тепер її очі оцінювали, зважували і розглядали на світлі самого Перрина.
— То це важливо? — врешті спитав він. — Гадаю, це був саме той вовчий сон, про який ви говорили мені — я впевнений в цьому; це мусив бути він! — але це не означає, що все побачене мною — реальність. От тільки ви казали, що, можливо, хтось із Відступників звільнився, і він називав її Ленфір, і... Це все важливо чи я просто стою тут як дурень?
— Є жінки, — сказала вона повільно, — які зробили б усе, щоб вгамувати тебе, якби почули те, що і я. — Його легені, здавалося, вкрилися кригою; він не міг дихати. — Я не звинувачую тебе в здатності направляти, — продовжила вона, і лід всередині нього розтанув, — чи навіть в здатності навчитися цьому. Спроба вгамування не завдала б тобі шкоди, окрім хіба грубого поводження Червоних Айз Седай, перш ніж вони б зрозуміли свою помилку. Такі чоловіки дуже рідкісні: навіть Червоні зі своїм полюванням не знайшли більше трьох за останні десять років. Принаймні до спалаху Лжедраконів. Я веду до того, що, на мою думку, ти не почнеш раптово володіти Силою. Ти не повинен цього боятися.
— Що ж, дуже дякую за це, — розлючено сказав він. — Вам не потрібно було лякати мене до смерті тільки для того, щоб сказати, що немає чого боятися.
— О, ти таки маєш причину боятися. Чи принаймні бути обережним, як сказав вовк. Червоні сестри — або й інші — можуть вбити тебе, перш ніж виявлять, що в тобі нема чого вгамовувати.
— Світло! Спопели мене! — спохмурнів він. — Ви намагаєтеся водити мене за носа, Морейн, — але я не теля, у мене немає дзвіночка в носі. Червона Аджа чи хтось інший не думав би про моє гамування, якби у тому, що мені снилося, не було б нічого реального. Чи означає це, що Відступники звільнилися?
— Я говорила тобі раніше, що це можливо. Деякі з них. Твої... сни я не можу пояснити. Сновидці писали про вовків, але цього я не очікувала.
— Що ж, гадаю, все було справжнім. Гадаю, я спостерігав за тим, що відбувається насправді — і чого я не мав би побачити. — Насправді це ви повинні були побачити. — Щонайменше, Ленфір звільнилася. Що ви збираєтеся робити?
— Я збираюся в Ілліан. А тоді в Tip, — і сподіваюся опинитись там раніше від Ранда. Ми змушені були покинути Ремен надто швидко, тож Лан не встиг дізнатися, чи перетнув він річку, чи рушив вниз. Утім, ми повинні дізнатися це ще до прибуття в Ілліан. Ми знайдемо знак, якщо він обрав цей шлях.