Дівчина бачила стільки снів, що почала сумніватися в них усіх. Можливо, це сталося через надто часте використання тер ’амгріала, — чи, можливо, навіть через його носіння. А може, вона нарешті навчилася бути Сновидицею. Шалені марева, гарячкові сни. Чоловіки й жінки, що вириваються з клітки, а тоді надягають корони. Жінки, що граються маріонетками, — а в іншому сні за ниточки маріонеток смикають більші маріонетки, а за них — ще більші маріонетки, аж доки останні нитки зникають у немислимій висоті. Помирають королі, ридають королеви, вирують битви. Білоплащники спустошують Межиріччя. їй навіть знову снилися шончанці. І неодноразово, їх вона засунула до темного кутка; вона не дозволяла собі думати про них. І щоночі їй снилися мати й батько.
Вона була достоту впевнена, що це означає, — принаймні думала, що знає. Це означає, що я полюю за Чорними Айз Седай, і зовсім не знаю, що означають мої сни чи як змусити цей безглуздий тер ’анлріал робити те, що він мусить робити, і я налякана, і... І сумую за домом. На мить вона подумала, як добре було б, якби мама відправила її спати, — і вона б знала, що зранку все владнається. Тільки мама більше не може вирішити мої проблеми, — а тато не може пообіцяти прогнати всіх монстрів і змусити мене в це повірити. Тепер це повинна зробити я.
Як же все це було давно. Вона і не хотіла б насправді повернути все назад, — але це були теплі часи, і здавалося — вони так давно минули. Було б чудово просто побачити їх знову, почути їхні голоси. Коли я надягаю цей перстень на палець, то вибір роблю самостійно.
Врешті-решт вона дозволила Найнів та Елейн спробувати поспати одну ніч з кам’яним перснем — її дивувало, як неохоче вона випускала його з рук. Прокинувшись, вони описували те, що точно було Тел’аран’ріодом, але жодна не побачила чогось більшого від блиску Серця Каменя. Взагалі нічого корисного.
Грубий стовп диму був тепер нарівні із «Блакитним журавлем». Десь п’ять чи шість миль від ріки. Інші були лише плямою на видноколі. Це могла бути й хмара, — але вона була впевнена, що ні. У деяких місцях вздовж берега тісно кущилися невеликі зарості, а між ними трава спускалася просто до води, — окрім місць, де берег був мовби підрізаним.
Елейн піднялася на палубу й стала поруч з бильцями; вітер шарпав і її темний плащ. Вона теж була вбрана в цупку вовну. Цю суперечку виграла Найнів. Про їхній одяг. Еґвейн наполягала, що Айз Седай завжди носять найкраще, навіть у мандрівках — вона згадувала шовк, який був на ній у Тел ’аран ’ріоді — але Найнів зауважила, що попри таку кількість золота, яку Амерлін залишила в задній частині її шафи, — а це був товстий гаманець, — вони все одно не мали жодного уявлення, скільки коштуватимуть речі у низов’ях ріки. Слуги сказали, що Мет мав рацію щодо громадянської війни в Кайрені — і щодо того, що вона зробила з цінами. Несподівано для Еґвейн Елейн зауважила, що Коричневі сестри вдягали вовну частіше, аніж шовк. Еґвейн подумала, що Елейн так палко хотіла бути подалі від кухні, що одягла б і лахміття.
Цікаво, як там Мет? Не сумніваюся, що він намагається зіграти в кості з капітаном, на якому б судні не подорожував.
— Жахливо, — пробурмотіла Елейн. — Це так жахливо.
— Що? — відсторонено спитала Еґвейн. Сподіваюся, він не надто легковажно розмахує наказом Амерлін, який ми йому дали.
Елейн уважно подивилась на неї, а тоді спохмурніла.
— Ось це! — Вона вказала на далекий дим. — Як ти можеш не помічати цього?
— Я не помічаю цього, бо не хочу думати про те, через що довелося пройти цим людям. Адже я нічого не можу вдіяти, — а ще тому, що ми маємо доїхати до Тіра. Бо те, на що ми полюємо, у Тірі. — Вона сама здивувалася власній гарячковості. Я нічим не можу зарадити. А Чорна Аджа — в Тірі.
Що більше вона розмірковувала про це, то більше відчувала впевненість у тому, що вони повинні знайти шлях до Серця Каменя. І хоча нікому, окрім високих лордів Тіра, не дозволялося заходити досередини, вона все більше переконувалася: ключ для того, щоб причинити пастку Чорних Айз Седай та завадити їм, розташований у Серці Каменя.
— Я розумію це, Еґвейн, — але це не перешкоджає мені співчувати кайренцям.
— Я слухала лекції про війни Андору проти Кайрену, — сухо сказала Еґвейн. — Беннай Седай сказала, що твоя батьківщина й Кайрен воювали частіше від будь-яких інших двох держав, окрім Тіра й Ілліана.
Дівчина скоса подивилася на неї. Елейн так і не звикла до того, що Еґвейн відмовляється визнавати себе андоркою. Принаймні лінії на карті вказували на те, що Межиріччя — це частина Андору, а Елейн вірила картам.