Еґвейн мало не похитала розгублено головою. їхня подруга помирає? А вона говорить так, наче просить позичити їй миску ячмінного борошна!
— Я допоможу їй, якщо зможу, — зважено сказала Найнів. — Я не можу давати обіцянки, Ав’єндо. Вона може померти, попри мої зусилля.
— Смерть прийде до кожного з нас, — сказала аїлька. — Ми вибираємо лиш, як її зустріти. Я відведу вас до неї.
Дві жінки в нільському вбранні стояли не далі ніж за десять кроків від них: одна з’явилася з-за вигину землі, де, згідно із спостереженням Еґвейн, не помістився б і собака, а інша — з-за трави, що ледь сягала її колін. Коли вони стояли, то їхні чорні серпанки були опущені — це дало їй ще один сигнал; вона пам’ятала, як Елейн казала їй, що аїльці приховують своє обличчя лише тоді, коли, можливо, доведеться скоїти вбивство. Вони відкинули тканину, якою обгорнули голову, на плечі. В одної було таке ж рудувате волосся, як і у Ав’єнди, та сірі очі, у другої — сині очі й волосся, мов полум’я. Обидві були не старші від Еґвейн чи Елейн, — і обидві були готові застосувати короткі списи, котрі вони тримали в руках.
Жінка з вогненним волоссям простягнула Ав’єнді зброю: довгий, із важким клинком ніж, що підвішувався на ремені, та колючий від стріл сагайдак, який кріпився з іншого боку; темний вигнутий лук, що тьмяно блищав, мов ріг, який вона причепила на спину; і чотири короткі списи з довгими вістрями, котрі вона стисла в лівій руці разом з малим округлим щитом. Ав’єнда, як і її подруги, надягла все так природно, як жінки в Емондовому Лузі одягли б шалик.
— Ходімо, — сказала вона й рушила у хащі, повз які вони вже проходили.
Еґвейн врешті відпустила саїдар. Вона розуміла, що всі троє аїльок могли б заколоти її своїми списами, перш ніж вона змогла б хоч якось захиститися, — якби вони цього захотіли. І, хоча жінки були настороженими, нападати зараз вони не збиралися. А якщо Найнів не зможе зцілити їхню подругу? Краще б вона запитала про це до того, як приймати якесь рішення, що впливає на нас усіх!
Коли вони рушили до дерев, аїльки оглянули землю довкола так, наче очікували, що порожній пейзаж приховує ворогів так само майстерно, як і їх самих. Ав’єнда крокувала попереду, і Найнів від неї не відставала.
— Я Елейн з Дому Траканд, — сказала подруга Еґвейн, щоб почати розмову. — Дочка-спадкоємиця Морґейз, королеви Андору.
Еґвейн спіткнулася. Світло, вона збожеволіла? Андор же воював з ними під час Аїльської війни. Це було років з двадцять тому, — але подейкують, що у аїльців хороша пам'ять.
Однак аїлька з вогненним волосся, що була найближче, відповіла лишень:
— Я Бейн, з септу Чорні Скелі клану Шаарад Аїль.
— Я Чіад, — відгукнулася трохи нижча жінка зі світлішим волоссям з іншого боку, — з септу Річкове Каміння клану Гошін Аїль.
Бейн і Чіад поглянули на Еґвейн; їхні обличчя нічого не виражали, але їй здалося, що вони подумали, ніби в неї погані манери.
— Я Еґвейн аль’Вір, — відповіла вона. Схоже, вони очікували продовження, тож вона додала: — Донька Мерій аль’Вір, з Емондового Лугу, що в Межиріччі. — Це, схоже, вдовольнило їх, але вона готова була заприсяг-тися, що вони зрозуміли не більше, ніж вона сама про всі ці септи й клани. Це, мабуть, означає роди — на їхній манір.
— Ви перші сестри? — Здавалося, Бейн говорить за всіх трьох.
Еґвейн подумала, що та має на увазі звертання, яке застосовують Айз Седай, і відповіла «Так», — водночас з Елейн, яка сказала «Ні».
— Перші сестри, — сказала Елейн до Еґвейн так, неначе читала лекцію, — означають, що жінки мають спільну матір. Другі сестри означають, що їхні матері — сестри. — Вона звернулася до аїльок. — Ми мало знаємо про ваш народ. Пробачте наше неуцтво. Інколи я сприймаю Еґвейн як першу сестру, — але ми не споріднені по крові.
— Тоді чому ви не виголосите слова перед вашою Мудрою? — спитала Чіад. — Бейн і я стали першими сестрами.
Еґвейн моргнула.
— Як ви могли стати першими сестрами? Або у вас спільна мати, або ні. Я не хочу образити. Більшість з того, що я знаю про Дів Списа, сказала мені Елейн. Я знаю, що ви воюєте і не турбуєтесь чоловіками, — ось і все, що мені відомо.
Елейн кивнула; те, як вона описала Дів, більше нагадувало якесь химерне поєднання якостей жінок-Охоронців та Червоних Айз Седай.
Погляд, що блиснув у відповідь від аїльок, засвідчив їх невпевненість щодо здорового глузду дівчат.
— Ми не турбуємося чоловіками? — пробурмотіла Чіад, немов розгадуючи ці слова.
Бейн замислено зсунула брови.
— Те, що ви кажете, наближене до правди, однак повністю позбавлене її. Коли ми поєднуємося зі списом, ми обіцяємо не пов’язувати себе ні з чоловіком, ні з дитиною. Дехто відмовляється від списа заради чоловіка чи дитини, — її тон дав зрозуміти, що вона не схвалює такого, — але якщо раз відмовишся, то вже більше не зможеш повернутися до списа.