— Погибельний вогонь, — сказала Еґвейн. — Ав’єндо, що це таке — погибельний вогонь?
Аїлька підняла своє спохмурніле обличчя й подивилася на дівчину.
— Чи ви не знаєте, Айз Седай? У давніх переказах Айз Седай володіли ним. Розповіді описують це як страшну річ, але більше я не знаю. Кажуть, ми чимало забули з того, що знали.
— Мабуть, Біла Вежа теж багато забула, — сказала Еґвейн. Я знала про це в тому... сні, чи що це було. Він був реальний, як Тел’аран’ріод. Я б заклалася на це з Метом.
— Жодного права! — рявкнула Найнів. — Ніхто не має жодного права так нівечити тіла. Жодного права!
— Вона зла? — розгублено запитала Ав’єнда. Чіад, Бейн і Джолін обмінялися схвильованими поглядами.
— Все гаразд, — сказала Елейн.
— Це навіть краще, ніж все гаразд, — додала Еґвейн. — Вона починає сердитися, — і це значно краще, ніж все гаразд.
Сяйво саїдар раптово оточило Найнів, — Еґвейн нахилилася вперед, намагаючись розгледіти, і Елейн вчинила так само — а Дайлін припинялася і почала кричати з широко розплющеними очима. За мить Найнів легко опустила її назад, і сяйво згасло. Дайлін заплющила очі й лежала, важко дихаючи.
Я побачила, подумала Еґвейн, здається... побачила. Вона не була певна, що змогла розпізнати всю множинність потоків, а тим паче — те, як Найнів сплела їх разом. Те, що Найнів зробила за ці кілька секунд, — все одно що із зав’язаними очима сплести чотири килими водночас.
Найнів використала закривавлені пов’язки, щоб витерти живіт Дайлін, розмазуючи яскраво-червону свіжу кров і темні струпи висохлої старої. На тілі не було ні рани, ні шраму, — лише здорова шкіра, значно світліша від шкіри на обличчі Дайлін.
Скривившись, Найнів взяла закривавлений одяг, підвелася й викинула його в річку.
— Змийте решту з її тіла, — сказала вона, — і одягніть. Вона змерзла. І будьте готові нагодувати її. Вона буде голодною. — Найнів присіла над водою, щоб вимити руки.
РОЗДІЛ 39
НИТІ у ВІЗЕРУНКУ
Джолін несміливо приклала руку до місця, де колись була рана Дайлін;
коли вона торкнулася гладенької шкіри, то зойкнула, немов не повірила власним очам.
Найнів випросталася, витираючи свої руки об плащ. Еґвейн визнала, що хороша вовна краще слугує за рушник, аніж шовк чи оксамит.
— Я сказала помити її та одягти, — відрізала Найнів.
— Так, Мудра, — швидко сказала Джолін, і вони разом із Чіад та Бейн скочили, щоб виконати наказ.
Короткий смішок вирвався з грудей Ав’єнди, більше схожий на сміх крізь сльози.
— Я чула, що Мудра в септі Зубчастий Шпиль здатна на таке, і ще одна — в септі Чотири Діри, — але я завжди думала, що це лише хвастощі. — Вона глибоко вдихнула, відновлюючи самовладання. —Айз Седай, я в боргу перед вами. Моя вода — ваша, а тінь мого прихистку служить і вам. Дайлін — моя друга сестра. — Вона побачила нерозуміння в очах Найнів і додала: — Вона донька сестри моєї матері. Споріднена кров, Айз Седай. Я винна вам кровний борг.
— Якщо мені треба буде пролити чиюсь кров, — сухо мовила Найнів, — я зроблю це сама. Якщо хочете відплатити, скажіть, чи є корабель в Джурині. Наступне селище на південь звідси?
— Селище, де солдати розвівають знамено Білого лева? — сказала Ав’єнда. — Там був корабель учора, коли я ходила в розвідку. У давніх переказах згадуються кораблі, — але було дивно побачити один такий.
— Світло поможи, аби він досі був там. — Найнів почала складати свої мішечки з порошками трав. — Я зробила для цієї дівчини все, що могла, Ав’єндо, — і тепер ми мусимо йти. Все, що їй потрібно тепер, — це їжа та відпочинок. І спробуйте не давати людям торкатись її своїми мечами.
— Що буде, — те буде, Айз Седай, — відповіла аїлька.
— Ав’єндо, — сказала Еґвейн, — з вашим страхом перед ріками, як ви перетнули їх? Упевнена, на шляху з Пустелі сюди є щонайменше одна річка завширшки з Еринін.
— Алґуня, — сказала Елейн. — Якщо ви не обійшли її.
— У вас багато річок, — але деякі мають речі, що називаються мостами, які потрібно перейти. А деякі ми могли перейти вбрід. Для решти Джолін згадала, що деревина плаває. — Вона ляснула по стовбуру високого білого дерева. — Ці великі, але пливуть не гірше, ніж гілки. Ми знаходили мертві й робили з них... кораблі... маленькі кораблі, два чи три зв’язували разом, щоб перетнути велику ріку.
Вона розповідала так, неначе просто викладала факти. Еґвейн здивовано спостерігала за нею. Якби вона боялася чогось так, як аїльки — річок, то чи змогла б вона зустрітися зі своїм страхом так, як це зробили вони? Ймовірно, що ні. А як щодо Чорної Аджі, спитав внутрішній голосок. Ти перестала її боятися? Це інше, відповіла вона. У цьому немає хоробрості. Або я вполюю її, — або сидітиму, мов кролик, що чекає на яструба. Вона згадала стару приказку: «Краще бути молотком, аніж цвяхом».